— Твій колишній викинув тебе на вулицю як непотріб, Надю. А я підібрав, — Денис Авраменко повільно підходить, заповнюючи собою весь простір моєї нової спальні. — Тепер ти моя дружина. Мій головний приз у війні проти нього. — Я ніколи не стану твоєю по-справжньому! — мій голос тремтить, я сильніше кутаюся в шовковий халат. — Ти зробив це лише щоб розтоптати його! — Саме так, лялечко, — на його губах з’являється жорстка, хижа посмішка. — На публіці ти будеш моєю щасливою жінкою, щоб у нього зуби скрипіли від люті. А за зачиненими дверима… ти віддаси мені все, що я забажаю. Навіть свою душу.