Пам’ять має запах.
Він проникає під шкіру, осідає в тілі, живе там довше, ніж слова і люди.
Запах розбитого серця...гіркий.
Запах втрати...важкий, густий, мов нічне повітря перед грозою.
Запах любові… він ще тримається в його шкірі, але вже змішується з чимось іншим...чужим, небезпечним, тривожним.
Іноді йому здається, що життя можна переписати, змити, наче парфум.
Але є запахи, від яких не втечеш.
Вони вгризаються в пам’ять і нагадують: нічого не минає безслідно.