Де поховані мрії?

Невже це відбувається зі мною? Чому я така щаслива тут? Сльози, сміх та голосний крик. Схоже на істерику. Можливо це вона. В мене істерика від щастя.
У мене стільки емоцій, моє тіло не витримує всіх почуттів, тому їхню частину я передаю Всесвіту. Я дарую частину свого кохання і частину свого щастя світу навколо. Тоді мені здавалося, що тієї сили вистачить, щоб знову запалити сонце, якщо воно згасне. Тоді я і подумати не могла, що те місце, де я була така щаслива, знищать і я більше не зможу пробігти тими ж стежками.