- Ще раз спробуєш втекти, Кіро, я здам тебе. Присягаюсь. - гарчить цей деспот. Його очі палають злістю а щелепи стиснуті. Та це чомусь мене не лякає. Я вже зрозуміла що нічого поганого він мені зробити не може, інакше вже б зробив.
- Ви не маєте права тримати нас силоміць в своєму будинку. Ви нам ніхто. Ніхто, зрозуміло? - він хапає мене за плечі і припечатує спиною до стіни.
- Потрібно було думати про це до того, як стрибати в мій автомобіль.
- Вдруге я б не зробила такої помилки. - шиплю йому в обличчя. Олег лише посміхнувся. Гад. Його схоже ця ситуація забавляє.
- Але в тебе немає можливості повернути час назад, Кіро. На щастя. - і накриває мої губи своїми. Від шоку я навіть не відразу зрозуміла як на це реагувати... але зрозуміла інше... мені приємно. Дуже-дуже приємно.