34 831
Анотація до книги "Барбі для Мажора"
Проста дівчина з небагатої сім'ї навчається в інституті. Її життя було банальним, зрозумілим і нудним, але все змінюється, коли вона знайомиться з мажором, занадто впевненим у собі, з великими грошима і зв'язками. Роман розповідає про студентське життя, занурюючи у світ представників "золотої молоді" кримінальної епохи розквіту злочинних угруповань початку "нульових".
від ненависті до коханнястудентилюбовний трикутник
“Історія про дівчину, яка раптово потрапляє у світ розкоші та спокус "золотої молоді". Вона вчиться відрізняти справжні почуття від гри за правилами еліти. Роман про юність, мрії й пошук себе серед блиску та ілюзій.”
Зміст книги: 59 глав
185 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти#23
Тут добре передано стан Сергія, який уже цілий тиждень чекає на цю зустріч і встигає накрутити себе найрізноманітнішими думками. Особливо подобається момент, коли Анжела нарешті виходить із гуртожитку, а він простягає їй троянду й заспокоюється, зрозумівши, що вона теж чекала на побачення. Уся прогулянка сповнена його хвилювання, але водночас він намагається не поспішати й дати їм можливість просто побути разом. А сцена під час дощу вийшла дуже ніжною: вони стоять в обіймах, навколо тиша, навіть маленьке кошеня тікає, ніби не хоче порушувати їхній момент. Найбільше тут відчувається щирість першого кохання, коли звичайні речі - подарована троянда, спільна кава чи можливість обійняти людину - здаються чимось неймовірним.
Віслон Веймер, Так, це дуже романтична сцена вийшла).
#22
Тут Роман показаний значно неприємнішим, ніж у звичайній історії про любовний трикутник. Він навіть не намагається приховувати від самого себе, що Анжела його цікавить не стільки як людина, скільки як чергова перемога. Особливо показовий момент, де він говорить про «спортивний інтерес» і колекцію підкорених дівчат. Для нього важливо не побудувати стосунки, а довести собі, що він може отримати навіть ту, яка не кидається йому на шию. І через це його реакція на Сергія теж виглядає досить лицемірною: він знецінює почуття друга, переконує його, що в того немає шансів, хоча сам уже подумки вирішив спробувати завоювати Анжелу. Виходить, що він не просто не поважає її вибір, а ще й готовий використати невпевненість Сергія у власних інтересах.
Цікаво й те, як Роман говорить про зовнішність Анжели. Формулювання про те, що вона знову стала «такою, як була раніше», а до цього була для нього «безстатевою істотою», багато про нього розповідають. Його ставлення до неї фактично змінилося разом із її зовнішністю, і це добре розкриває його характер без необхідності прямо пояснювати читачеві, яка він людина.
Віслон Веймер, Так, він досить зневажливо ставиться до дівчат. Анжела йому цікава, як недоступна ціль, яку він не може отримати.
А буде продовження
Ангеліна Котяш, Мене не було на платформі якийсь час через обставини, тому вихід книжок дещо перенесено. Продовження цієї книги планується на грудень-січень.
#21
Уривок показує переломний момент для Анжели: вона нарешті вирішує повернутися до колишнього життя, перестає ховатися за образом, який сама собі створила, і починає впевненіше поводитися з оточенням. Цікаво, що її перевтілення показане одразу з двох перспектив. Для самої Анжели це спроба почати все заново, а для Романа - можливість побачити дівчину, якою він давно захоплювався, але яку раніше вважав недосяжною. Водночас саме його внутрішній монолог викликає найбільше запитань: захоплення Анжелою швидко переходить у бажання володіти нею, причому вислів про готовність отримати її будь-якими шляхами звучить тривожно. На цьому тлі розмова Анжели із Сергієм виглядає значно здоровішою: вона не дозволяє йому автоматично вважати побачення початком стосунків і чітко пояснює, що має право самостійно вирішувати, з ким зустрічатися.
Віслон Веймер, Такі два різні ставлення хлопців до однієї дівчини. І що ж з цього вийде?))
#20
О, тут уже прямо відчувається, що для Анжели починається новий етап ? Мені сподобався момент у гуртожитку, коли вона сама не до кінця розуміє, що з нею відбувається, але поступово приходить до рішення «розвіятися» і дати собі шанс на нові емоції. А її підготовка до побачення дуже показова - вона буквально повертає собі колишній образ, який так довго ховала після всіх подій з Андрієм.
А фінальна сцена з Сергієм взагалі кумедна ? Він кілька хвилин просто стоїть і не може сказати слова, бо перед ним знову та сама «Барбі», яку він колись побачив у «Джазі». І особливо цікаво, що цього разу Анжела вже сама впевнено підходить до нього та фактично веде ситуацію. Після її попереднього «Я кохаю тебе» тепер хочеться подивитися, яким буде їхнє перше справжнє побачення.
Віслон Веймер, Хлопець рішуче налаштований добитися її кохання.
#19
Цей розділ добре працює саме як романтичне продовження після всієї історії з Анжелою. Мені сподобався контраст між двома поглядами: спочатку Сергій бачить її після змін і все одно чіпляється за ті самі очі, а потім ми вже з боку Анжели розуміємо, що Барикін місяць за нею бігає і вона давно помічає його почуття. Через це його зізнання в парку не виглядає раптовим - воно поступово до нього підводиться. А фінальна відповідь Анжели взагалі перевертає ситуацію: Сергій, схоже, боявся відмови, а вона, виявляється, просто чекала, коли він нарешті наважиться. Тут уже реально хочеться дізнатися, що буде між ними далі.
Віслон Веймер, Вона вже нарешті хоч кимсь зацікавилася.
#18
Дуже цікава глава, особливо через розмову Романа з другом. Тут добре видно, що за його легковажністю насправді ховається набагато більше - він сам розуміє, що Поліна йому подобається, але вперто намагається переконати себе, що це просто зручні стосунки. Найбільше зачепило його зізнання про те, що спочатку він зблизився з нею через її батька, а вже потім почав бачити в ній людину, яка справді йому подобається. Через це Роман виглядає досить суперечливим персонажем, і за ним цікаво спостерігати.
А розмова з другом взагалі вийшла дуже жива - особливо момент, коли той прямо говорить йому не гратися з Поліною. Роман наче все розуміє, але водночас продовжує жити за своїми старими правилами. І фінал добре це підкреслює: щойно серйозна розмова закінчується, він знову повертається до свого звичного способу життя. Відчувається, що з Поліною ця історія ще далеко не закінчена.
Віслон Веймер, Нічого доброго її поруч із ним не чекає...
Ці розмови в барі прямо пахнуть майбутніми проблемами Сергій сам себе переконує, що йому просто подобається Поліна і нічого більше, але з боку все виглядає зовсім інакше. Особливо коли товариш уже в лоб питає, чи входить вона до його цінностей, а у відповідь отримує це легендарне «мені подобається з нею і не більше» - ну-ну, побачимо, скільки ще протримається це «не більше»
А взагалі цікаво спостерігати за цими двома. Один намагається переконати іншого, що той поводиться як дурень, а другий уперто робить вигляд, що взагалі не розуміє проблеми. І чомусь є відчуття, що Поліна ще дуже сильно вплине на його життя, хоч зараз він цього визнавати категорично не хоче.
Віслон Веймер, Спірне питання)
#16
Розділ мені сподобався своєю побутовістю - Анжела наче просто живе далі після всього, що сталося з Андрієм, ходить на пари, сидить у гуртожитку, п'є чай, спілкується, але видно, що емоційно вона ще далеко від нормального життя. Сцена з Романом добре показує, наскільки сильно вона змінилася. Особливо момент, коли він спершу кидає образливу фразу, а потім реально губиться, побачивши її. А Макс мені тут навіть цікавіший - він зовсім інший, не такий нахабний, видно, що давно до неї придивляється, але Анжела поки не готова його впустити. І правильно, бо після болючого розриву кидатися одразу в нові стосунки було б якось неправдоподібно.
Я б далі потроху розвивав саме Макса, але не робив би його одразу черговим закоханим хлопцем, який бігає за Анжелою. Нехай він якось несподівано проявиться у потрібний момент, допоможе їй, або взагалі зробить щось таке, чого вона від нього не чекала. А ще цікаво було б показати, як Анжела поступово сама починає оживати - не через чоловіка, а через звичайні дрібниці: сміх, чай з друзями, бажання кудись піти, нормально одягнутися. Бо зараз вона ніби вже стоїть на порозі повернення до себе колишньої, тільки сама цього ще не розуміє.
Віслон Веймер, Максу вона небайдужа.
#15
Дуже сподобався цей розділ саме своєю простотою й життєвістю. Тут немає якихось гучних драматичних подій, але саме це й чіпляє. Анжела поступово повертається до звичайного студентського життя: переживає через сесію, сидить над конспектами, виходить із подругами погратися в сніжки, хвилюється перед здачею курсового. Після всього, що вона пережила, такі сцени виглядають дуже теплими й дозволяють краще відчути, як вона потроху намагається зібрати себе докупи. Особливо сподобалося, як автор показав цей контраст між її колишнім безтурботним життям і теперішньою реальністю, коли кожну оцінку доводиться виборювати власною працею.
Не менш вдалою вийшла й сцена із захистом курсової. Спочатку разом із героїнею починаєш нервувати через величезну чергу й незрозумілі креслення, а потім усе різко переходить у легкий гумор. Максим вийшов дуже приємним персонажем, а їхній діалог читався легко й викликав щиру усмішку. Такі моменти роблять історію живою, бо складається враження, ніби спостерігаєш за реальними студентами, а не за книжковими героями. Саме завдяки таким побутовим епізодам персонажі стають ближчими до читача.
Віслон Веймер, Вона поступово повертається до минулого життя.
#14
Мені дуже сподобалося, що тут не робиться ставка на якісь гучні події, а навпаки - показано, як людина повільно розсипається зсередини. Найбільше зачепив не конфлікт у бібліотеці, а те, що після нього героїня просто повертається в гуртожиток і продовжує жити через силу. Оцей опис, як вона перестає дивитися улюблені фільми, змінює маршрути, не хоче чути навіть його ім'я - дуже життєвий. Такі дрібниці часто говорять про біль більше, ніж сторінка сліз. І сварка теж виглядає логічно - видно, що вона не через блондинку, а через накопичені емоції, яким нарешті знайшовся вихід.
Єдине, що я б трохи підчистив - місцями думки повторюють одна одну. Про депресію, самотність і втрату сказано кілька разів майже однаковими словами, тому в якийсь момент сила цих емоцій трохи розмивається. Мені навіть здається, що ще сильніше було б закінчити розділ якоюсь маленькою побутовою сценою, де вона машинально робить щось, що раніше було пов'язане з Андрієм, а потім ловить себе на думці, що вже майже нічого не відчуває. Такий фінал, як на мене, вдарив би ще сильніше, бо саме оце емоційне спустошення тут найболючіше.
Віслон Веймер, Я бачу саме так...
#13
Мені дуже сподобалося, як у цьому розділі передано стан Анжели після розриву. Я відчував її спустошення, розгубленість і ту болісну боротьбу між коханням та самоповагою. Особливо сильним вийшов початок, де вона вирішує повернути всі подарунки й не залишати за собою жодних боргів. У цих сценах багато внутрішнього болю, але водночас і сили. Було сумно спостерігати, як вона ще любить Андрія, хоча вже прекрасно розуміє, що повернення до минулого означатиме втрату самої себе. Її тиждень самотності, сліз і небажання жити звичним життям виглядає дуже правдоподібно та емоційно важко.
Не менш сильне враження справила частина від імені Андрія. Я відчував його злість, безсилля і розгубленість перед тим, що вперше не може отримати бажане силою грошей чи впливу. Сцена з розбитим телефоном добре показує його внутрішній хаос і нездатність прийняти втрату. А фінал із поверненням Анжели до інституту викликав відчуття початку нового етапу. Особливо символічно виглядає зміна зовнішності: ніби вона намагається поховати стару версію себе разом із болючими спогадами.
Віслон Веймер, Героїня дійсно вирішила викреслити з пам'яті все, що пов'язано з Андрієм.
#12
Тут дуже добре передана ця п’яна, шумна атмосфера клубу, де всі ніби веселяться, але під поверхнею постійно щось неприємно тріщить. Особливо сподобалось, як ти показуєш Анжелу поруч з Андрієм — вона буквально тягнеться за ним “як тінь”, і від цього їхні стосунки вже відчуваються нездоровими. А сцена з дівчинкою біля входу взагалі добре показує характер Андрія. Він ніби нічого прямо жахливого не робить, але поводиться так, що Анжелу це повільно принижує і злить. І читач це теж ловить.
Ще класно вийшов момент за столом, коли всі вже п’яні, сміються, розливають алкоголь, кричать щось одне одному, а в Анжели всередині все одно відчуття самотності. Воно дуже живе. І Андрій тут виглядає якимось емоційно відсутнім, ніби він фізично поруч, але головою десь далеко. Через це фінал сцени з шампанським і його дивною посмішкою залишає неприємний осад, ніби вечір далі піде ще гірше.
Віслон Веймер, Закінчення цього вечора для неї стане шоком, від якого вона ще не скоро оговтається.
#11
Тут дуже відчувається стара емоційна проза з оцією дикою сумішшю токсичності, пристрасті й показового болю. І чесно, сцена працює. Особливо момент, де Анжела підходить до Романа після скандалу. Там є цей різкий контраст: він щойно поводився як останній покидьок, але її все одно зачіпає його зовнішність, запах, погляд. І це дуже по-людськи написано, без стерильності. Мені навіть сподобалось, як ти кинув фразу про "всі брюнети з сірими очима". Вона трохи наївна, але через це жива.
Ще добре вийшла атмосфера клубу. Відчувається алкоголь, шум, оцей молодий хаос, де всі ранять одне одного й одночасно тягнуться до чужої уваги. Але я б трохи підчистив деякі місця, бо іноді емоція повторюється кілька разів підряд. Наприклад, Юлія дуже довго пояснює що їй погано через Романа, хоча це вже ясно після перших реплік. І ще момент з бійкою можна було зробити різкішим, коротшими фразами. Бо сама сцена сильна, але через детальність трохи втрачає удар.
І Роман вийшов прям мерзотником без гальм, але не картонним. Оце важливо. Бо видно, що він не "лиходій", а просто самозакоханий тип, який звик жерти чужі почуття й не задумуватись.
Віслон Веймер, О так, цей хлопець дуже самозакоханий, йому плювати на чужі почуття.
Тут дуже добре відчувається оцей теплий домашній ранок на фоні холодної й брудної осені. Початок взагалі вийшов атмосферний, особливо момент із туманом у верхівках дерев і дощем по склу. Через це вся сцена виглядає затишною й трохи сумною одночасно, бо від самого початку висить відчуття, що їхньому щастю щось загрожує. І мені сподобалось, що Анжела думає не тільки про кохання, а й про страх втратити його. Це додає живості, а не робить сцену просто «солодкою».
Але ближче до другої половини текст уже трохи починає перегинати в пафос і надто ідеальну романтику. Особливо фрази типу «затуманені пристрастю очі» або «нескінченно бажана і кохана» звучать трохи як старі любовні романи. Я б місцями зробив простіше й грубіше емоції, бо тоді вони виглядали б натуральніше. І ще діалоги іноді надто правильні, ніби люди в житті так не говорять. Наприклад «що приготуєш, те й буду їсти» можна було б зробити більш живим і недбалим.
І ще мені здається, що тут буде сильніше, якщо далі після цього теплого ранку різко станеться якась неприємна розмова або новина. Бо зараз сцена спеціально виглядає як тихий острівець перед чимось поганим, і це відчувається майже в кожному абзаці.
Віслон Веймер, Так і є, це затишок перед бурею.
У Романа в голові стільки самовпевненості й азарту, що він сам собі здається мало не центром світу, і саме це робить його одночасно харизматичним та небезпечним. Відчувається той молодий, зухвалий драйв, коли людина звикає отримувати все легко й починає сприймати чужі почуття як чергову гру або перемогу. Але за цим бравадним образом уже прослизає втома, порожнеча і дивне відчуття, ніби він постійно тікає від чогось важливого всередині себе. Атмосфера прохідної, нічної зміни, дешевих схем із бензином, дружніх підколів і студентського життя створює дуже живу, майже відчутну реальність, у якій Роман виглядає максимально природно. І саме через це його внутрішній хаос читається ще сильніше — ніби він давно навчився підкорювати інших, але зовсім не вміє розібратися із самим собою.
Віслон Веймер, Дуже чітко відчули його характер).
Коментар видалено
А коли вийде нова частина
вітаю! успіхів, поставила лайк і підписалася, буду рада взаємності
Тут відчувається самовпевненість, яка аж тисне зсередини — ніби Роман живе на постійному адреналіні, де все крутиться навколо контролю, влади й швидких задоволень. Я ловлю цей його стан, коли він ніби переконаний, що тримає життя в кулаці, але за цим прослизає щось нестійке, майже порожнє. Його жарти, зверхність, ставлення до дівчат — усе звучить як спосіб довести самому собі, що він сильний і недосяжний.
І водночас є дивне відчуття втоми під цим всім. Ніби ці «перемоги» вже не приносять справжнього задоволення, а просто повторюються по колу. Він ніби тікає від чогось — можливо, від тиші, де доведеться залишитися наодинці з собою.
Діалоги з Сергієм додають живості, але й показують інший бік — буденність, гроші, ризики, не зовсім чисті справи. І тут уже відчувається напруга іншого типу: не емоційна, а життєва, реальна. Наче цей світ, у якому він почувається впевнено, насправді тримається на хиткому балансі, який може розсипатися будь-якої миті.
Віслон Веймер, Саме так і є)
Як на мене, цілком справедливо було б провести аналогію цього твору із "Портретом Доріана Грея"
Анжела у вигляді Барбі дуже нагадує його жіночу версію, а історія подає її красу як привід до глибших роздумів її сутності
Вадим Булава, Цікаве порівняння)
У 5 розділі вийшла доволі жива атмосфера інституту, починаючи від навколишнього середовища і закінчуючи думками студентів. Можливо ім'я Барбі приклеїлося до неї саме через спосіб життя, а не певну конкретну ситуацію. Це більш вірогідно, на мою думку, адже все її життя немов з екрана відомої зірки, що сяє доти, доки її пам'ятають
Вадим Булава, ❤️❤️❤️
Ох і закручується сюжет! Небезпека Романа росте на очах) Відчувається, що між ними от-от спалахне буря, ще не баченого радіусу!
Віслон Веймер, )))
Якщо Поліна вже так дратує Романа своєю присутністю, то навряд вони ще довго будуть.
Олеся Тиха, Хто зна, що у нього на думці)))
Звісно, Роман подобається Анжелі, але схоже, її знову тягне до проблем.
Олеся Тиха, Напевно, так))
Ого! Барбі вирішила, що знайде з Сергієм щастя?)
Олеся Тиха, Вона вирішила, що це самий найкращий вихід в її ситуації.
Ну і провокатор цей Роман.
Олеся Тиха, Він так і намагається підставити свого друга, щоб усунути з дороги.
Я б у тих будиночках на тиждень залишилась, а не п'яна додому)))
Олеся Тиха, Я б теж))
Весела компанія!
А між Анжелою та Романом хіміч, яку так просто не прибрати.
Олеся Тиха, Її неусвідомленно тягне до нього...
Схотілося на базу відпочинку)) і скупатись.
Олеся Тиха, )))
Ну Роман то нахаба, але ж і Анжела від нього пливе)
Олеся Тиха, Від його харизми всі дівчата в захваті)
Оцей розділ читається дуже емоційно, але якщо чесно — мені було не стільки романтично, скільки тривожно. Початок такий мрійливий, вона йде, щось там собі уявляє, кіно в голові, весна, настрій — і на цьому фоні поява машини виглядає як щось темне, що вривається в її реальність. І той Саня — він реально стрьомний, не як “поганий хлопець з роману”, а як типовий мужик, від якого краще триматися подалі. Особливо момент, де він за лікоть хапає і про багажник говорить — отут уже не романтика, отут уже реально страшно.
І на цьому фоні поява Андрія працює дуже сильно, бо він ніби контраст — спокійний, добре одягнений, не лізе одразу руками, говорить нормально. І я дуже добре розумію, чому героїня “поплила”, тим більше він ще й на її кумира схожий. Там у неї не просто симпатія, там у неї в голові ніби наклалося: мрія, фільм, красивий хлопець, він її “рятує” від того настирливого — і все, вона вже йому довіряє більше, ніж треба.
Віслон Веймер, Ви дуже точно вловили відчуття дівчини)
Ох вже ці хлопці, при яких купиш банан - і роками будуть таємничо про нього натякати))
Олеся Тиха, Трапляються екземпляри))
Ну все ж на користь пішло захоплення Сергієм, хоч і напевне тимчасове.
Олеся Тиха, Так, вона відтаяла в його любові))
Який же Сергій закоханий!
Олеся Тиха, Він її обожнює))
Клас))) ляпнула ганчірками перед носом
Олеся Тиха, Поставила на місце зазнавшегося плейбоя)
Давай, Барбі, покажи їм всім!
Олеся Тиха, )))
Ну нормальний же Барикін. Закоханий.
Олеся Тиха, Так, закоханий...
Вітаю з завершенням ❤️
Ельфріде Ноар, Дякую)
Ех, Барикін. Такий самий, як усі.
Олеся Тиха, Він все ж таки порядно повівся зі Світланкою! Сказав їй правду.
Схоже, Роману вже Поліна набридла до чортиків.
Олеся Тиха, Там і не було кохання)
Господи, Барбі. воно того не варте. щоб так себе занапастити. Ще й козел.
Олеся Тиха, Дівчина сильно страждає через колишнє кохання, та скоро зрозуміє, що він того не вартий))
Коментар видалено
Коментар видалено
Ну хоч Барикін стабільний зі Світланою.
Олена Лук, навіть не сумніваюся))
Ех, хороший же хлопець Лукін.
Олеся Тиха, Це тільки на перший погляд...
Дуже хороший залік! В мене теж парочка таких було.
Олеся Тиха, )))
Ех, Барбі. він того не вартий, щоб так страждати.
Олеся Тиха, Ось таке воно, кохання...
Хаха, і як же вони в цьому розберуться.
Олеся Тиха, ?
Тут відчувається початок старої шкільної історії - гуртожиток, чай, цукерки, розмови про фільми, хлопців, хто з ким піде в бар. Атмосфера жива, впізнавана, особливо ці діалоги між дівчатами - трохи підколюють, трохи заздрять, трохи сміються, усе виглядає по-справжньому, без глянцю. Головна героїня одразу показана як тиха, скромна, трохи закомплексована через бідність - і це нормально працює як старт персонажа, бо зрозуміло, з якої точки вона починає. Момент, де її соромлять через те, що вона ні з ким толком не зустрічалась, навіть трохи неприємний, але життєвий - такі розмови реально бувають у 18-19 років. І ще впадає в очі, що тут одразу закладається типаж історії - скромна дівчина і «жорсткий» хлопець, від ненависті до кохання. Тобто з самого початку зрозуміло, що це буде не спокійний роман, а емоційні гойдалки. Як вступ це читається легко, але трохи занадто прямо пояснюється, яка вона і яка буде історія - хочеться, щоб це більше показувалося через події, а не через пояснення. Але як початок - затягує, бо є відчуття, що оцей її від’їзд додому і знайомство, від якого вона відмовилась, ще вилізе боком і щось там далі станеться не просто так.
Віслон Веймер, Ви точно відчули напрямок сюжету)
Вітаю з завершенням цікавої історії) Успіхів авторці)
Лада Короп, Дякую)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати