Світло з’явилося в лісі без причини.
Його ніхто не запалював, воно не падало з неба і не виростало з землі — просто одного дня між гілками щось тихо засвітилося, ніби саме повітря раптом навчилося світитися зсередини.
Маленьке. Тепле. Живе.
Спочатку його майже не було видно — лише іноді, як відблиск чи помилка зору. Але воно не зникало. Навіть коли заходило сонце, навіть коли ліс темнів і ставав чужим, воно залишалося.
Світло не мало імені. Його ніхто не кликав. Тому воно навчилося рухатися саме — обережно ковзало між листям, торкалося шорсткої кори, затримувалося в повітрі, ніби слухало цей світ і вчилося в ньому жити.
Ліс був великий.
І не весь він любив світло.
Десь унизу, під корінням, жило те, що звикло до темряви, воно не потребувати світла.
Там повітря було густим, важким, ніби його