"Чому детектив?"

Іноді доводиться чути саме таке питання від людей, які ознайомилися із творами... "Чому саме детективи? Навіть у фантастичному сюжеті!"

Найпростіше було б сказати, що це просто, бо є улюблений жанр... Чи віджартуватися, процитувавши Дізраелі: "Коли я хочу прочитати добру книгу, я просто сідаю і пишу її". Ні в якому разі себе із ним не порівнюючи, просто для розуміння підходу: що люблю читати, те й пишу.

Але справа не тільки у цьому. Бо дехто з "серйозних критиків" та "любителів серйозної літератури" до детективу, як жанру (у меншій мірі - до фантастики) ставляться зневажливо. Як до чогось несерйозного, такого, що не може претендувати на звання "справжньої літератури". Між тим, я ніколи не погоджувався із такою точкою зору.

Може, тому, що завжди в усьому шукав логіку. (Через це, можливо, й обрав юридичну професію, серед іншого.) 

Вчився я у радянській, звичайно, школі. Вчили ми літературу як російську, так і українську. За тими програмами. Передбачених "ідеологічно виправданих" авторів. Але, звичайно, у російській літературі неможливо було оминути класиків, які, чи не  у більшості своїй, були дворянами... Ну так сталося у російській історії.

Чомусь у радянській школі уроки літератури розглядалися (навіть, якщо ніхто про це й не казав прямо), як засіб формування особистості. Але яку особистість може сформувати приклад Лєнского або "тургенівських баришень"? Моя точка зору: це орієнтування на емоції, як щось, найважливіше у житті, - може сформувати тільки непристосовану психологічно до сучасного життя особистість. Тим більше, що написано це, здебільшого, людьми, яким не доводилося щоденно заробляти собі на життя.

В українській літературі школярам давали таку собі суміш з "творів про кохання" та ідеологічно вивіреного "стогону народного" спочаьку у кріпацтві (Шевченко, заичайно), потім - під гнітом злих капіталістів... Знов-таки, шкільна програма апелювала до емоцій передусім. Хоча й дещо в іншому ключі. Ідеологічна мета раднської школи зрозуміла. Але щодо того, як може таке читання сформувати особистість...

(Взагалі, я проти примусу до читання тих чи інших творів. Врешті-решт, смаки в усіх різні. Але школа - то окрема тема...)

Так само відбувається й у різних жанрах сучасної прози. Різні жанри побудовані на апеляції передусім до емоцій. 

Детектив - чи не єдиний жанр, спрямований на логіку. А логіка - це те, чого так не вистачає у сучасному світі. (Частково це стосується й фантастики, але лише частково.) В якому б антуражі не розвивався детективний сюжет, головне - це, врешті-решт, мислення. Логіка. Краще за усе, коли читачеві даються факти, й він сам може якщо не перевершити персонажа, то, принаймні, погодитися із логічним висновком з цих фактів. Відчути, прочитавши останнє слово книги, що у намальованій автором картині кожен відомий факт став на своє місце. (Приклад: чому у мене у "Чорній справі" у кінці  виявляється, що батьки головного героя мешкають у Вінниці, де розгорталися події більш ніж двадцятирічної давнини? А тому, що головний герой говорить про те, що будинок, де відбувся злочин, тоді знаходився у престижному районі. А для цього він повинен знати місто. Зовсім не тільки для того, щоб підкреслити, що у героїв виявилося багато спільного! Тут теж логіка важливіша за емоції, якщо все це можна "вплести" до сюжету.)

Детектив - чи не єдиний жанр, який вчить думати. Неважливо, чи зміг читах розв'язати загадку швидше за героя. Головне, що по прочитанні сам приклад логічного мислення "осяде" у його голові. Може, колись знадобиться. Не сюжет із конкретними висновками, а сама навичка.

Хіба ж це не те, чого так не вистачає у сучасному світі (й в Україні зокрема, а може, в Україні особливо)?

Книга без детективного сюжету - може навчити емоціям (але, як правило, цього вчити не треба; емоції виникають у людини самі, не питаючи дозволу). Але рідко коли навчить думати. Це - моє глибоке переконання. Несприйняття цього жанру якраз викликане, серед іншого, й тим, що багато людей (навіть не дурних) бажають жити емоціями, а не розумом. Навіть якщо вони самі для себе цього й не формулюють. Вони просто думають, що "їм не подобається", не замислюючись, чому. А саме тому, що детектив, в силу самих особливостей жанру, змушує їх займатися тим, чим вони займатися не хочуть...

Тож, читайте і пишіть детективи. І думайте :)