Знижка на "Піжмурки з Тінню"

"Піжмурки з Тінню"
❤️ Я ніколи не ставила почуття вище обов’язку. Завжди знала, що рука моя обіцяна кронпринцу. А доля – сісти на престол імперії поряд з вінценосним чоловіком.
І не сказати, що мене це бодай трохи засмучувало.
Але один танець. Один погляд в чорні, мов найтемніша безодня, очі. І я… більше собі не належу.
От тільки біда – належу я не своєму нареченому. А тому, кому байдужа.
Що б зробила на моєму місці вихована есса? Стерпіла й забула!
Що зробила я? Звабила. Принизила. І втекла.
Проте, хто сказав, що він мені це спустить?
Отже, все почалося в день, коли його високість кронпринц прибув на свята на честь наших заручин. Коли сонячне світло вривалось в вікно з ароматами солодких апельсинів і свіжої здоби. Хоча… може й значно раніше.
Втім… про все по черзі.
– Монстри ж не мають інтелекту, – одними губами промовила я. – І магія їм недоступна.
– Хтозна, – не погодився Даклі. – Є теорія, що тролі, гобліни, вампіри… ну і не лише, насправді вихідці з Сірих земель. І ця теорія має право на життя, враховуючи той факт, що до появи Щита весь кордон контролювати було неможливо. До всього, всі вони досить обережно підібрали місця для життя. Гобліни живуть у підземеллях, тролі на болотах чи горах. Вампіри розосередились між людьми і не світяться. Надто вразлива раса, попри свою силу. І так, якщо гобліни і тролі інтелектом похвалитись не можуть, то вампіри – навпаки. Тож, якщо припустити, що теорія вірна, чом би не припустити, що по той бік Щита є й маги.
– О, боги! – видихнула я.
– Забудьте, ейро. На богів давно немає жодної надії, – глухо промовив ейр Хайто, задумливо роздивляючись сірий туманний пейзаж за вікном. – Але ваші слова доводять, що вчинив я правильно.
І тільки після цього він таки глянув на мене. На коротку мить мені здалось, що в сірих очах крізь впевненість і рішучість проблиснуло почуття провини. І одразу ж зникло. Але й того вистачило, аби в мене занило в підребер'ї від передчуття майбутніх неприємностей.
Але на мої душевні метання ейр Хайто не звернув жодної уваги. Він дістав вже знайомий мені артефакт з ящика столу, натиснув лише йому відому комбінацію символів, і стіна за його спиною розчинилася, відкриваючи чорний провал таємного ходу. Ну, чи таємної кімнати.
В мене від обличчя відхлинула остання кров. І слова ейра Хайто я почула вже крізь шум у вухах.
– Гадаю, почуте вас достатньо вразило, аби усвідомити всю серйозність ситуації, ессе Аттахар.
– Більше, ніж ви можете собі уявити, ейр Хайто, – у відповідь пролунало до болю знайомим голосом.
І мені довелося прикликати всю свою силу волі й витримку, аби бодай не розревітися.
От і… все, Рі. Прийшов кінець і службі, і… свободі.
Всім гарного недільного вечора. З любовʼю і теплом, ваша О. Гуйда!
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКнига варта !!!
Точно не пошкодуєте!!!
❤️
Halyna Shchyrba, ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати