Коні сповільнили крок і зупинилися біля підніжжя замку. Над подорожніми зависочіли почорнілі від часу мури, схожі на вишкір велетня — колись могутнього, але тепер мертвого. Схили перед цитаделлю поросли колючим сухостоєм, браму наглухо обплели лози дикого плюща. Залізні засуви вросли в камінь так, що й пекельне полум'я не зрушить їх. Століттями ніхто не ступав на цю землю, ніхто з живих не наважувався тривожити сон проклятого місця.

Бренни спішилися. Алій дістав із похідної торби два промаслені смолоскипи й клацнув пальцями — полум'я вирвалося умить та охопило обмотку; вогонь затріщав, розганяючи темряву й відкидаючи на мури довгі тіні.

— Чекай на мене тут, — Алій простягнув один зі смолоскипів своєму супутникові та пішов уздовж глибокого рову, уважно роздивляючись підступи.

Твердиня стояла непорушно: тесані брили не мали жодного пролому. Обійшовши укріплення та оглянувши кожен виступ, принц повернувся до брами.

— Будь-хто сюди так просто не ввійде, — неголосно мовив він.

— Дозволь мені, пане, — Лоріель став поруч. Він закинув голову, оцінюючи висоту муру. — Я можу спробувати видертися на гребінь і відчинити браму зсередини...

— До замку не пробратися силою чи вправністю, — Алій похитав головою, стиснувши худорляве плече Лоріеля. — Ні, хлопче. Ми не злодії, щоб потайки лізти в чужий дім. Поваги гідні не лише живі, а й мертві. Інакше ризикуєш розбудити те, що ліпше залишити сплячим.

— Гадаю, якщо ми переберемося через мур, то нікого не образимо. Тут давно немає жодної душі — кого остерігатися? Колись замок, може, й беріг таємниці, але більше тут нікому тримати варту.

— Деяка варта не потребує плоті й мечів, — неголосно промовив принц, дослухаючись до дзвінкої тиші. — Тобі не менше за мене відомо, що небезпечне не лише живе.

— Але брама замкнена, пане, а час не на нашому боці.

Принц мовчав, спохмурнівши та замислено роздивляючись бастіон. Зробивши кілька кроків убік, він зупинився біля масивної арки, де під чорним шаром вікового моху вгадувалися обриси герба — щита, охопленого священним вогнем.

Погляд чоловіка прояснився, немов його раптом осяяла здогадка.

Дорогі читачі, довго я не могла впоратися із творчим ступором щодо Алії. Але "поїзд рушив" і Скоро продовження книги на сайті. Вас чекатиме велика захоплююча та смачна глава!   https://booknet.ua/book/alyasila-vognyu-b415006