Привіт усім!❤️
Останнім часом у моєму авторському житті настала незапланована пауза. І, на жаль, не тому, що я вирішила відпочити від письма, не тому, що вичерпала ідеї чи раптом перестала хотіти розповідати вам історію.

Просто так склалися обставини.

Останнім часом у мене виникли певні складнощі, які забрали чимало сил, емоцій та уваги. І в якийсь момент письмо відійшло на другий план. Не за власним бажанням, не за планом, а просто тому, що іноді в житті з’являються речі, з якими доводиться розбиратися насамперед.

Але знаєте, що виявилося ще сумнішим?

Коли я нарешті зайшла на Букнет і побачила, що за прочитаннями «За Мурами Нескінченного Дому» нічого не змінилося.

Можливо, для когось це лише цифри. Для мене ж за ними стоїть щось більше. Очікування, надії, бажання ділитися своєю історією, бачити, що хтось чекає на продовження, що комусь цікаво, чим усе закінчиться.

І коли ти й без того переживаєш не найкращий період, такі дрібниці чомусь відчуваються набагато гостріше.

Я не хочу зараз обіцяти, що повернуся до регулярних оновлень. Не хочу називати дат, яких, можливо, не зможу дотриматися.

Бо якщо я й зрозуміла щось за цей час, то це те, що писати через силу — зовсім не те саме, що писати з бажанням.

У важкі періоди мене завжди рятувала мотивація. Саме вона змушувала відкривати документ навіть після складного дня, повертатися до героїв, вигадувати діалоги й будувати цілі світи. Але зараз я відчуваю, що цієї мотивації просто немає звідки брати.

І, мабуть, найважче — це розуміти, що ти хочеш повернутися, але поки це ніхто не чекає...

Я дуже сподіваюся, що цей період мине. Що знову з’явиться бажання відкривати рукопис, що історія Еліаса знову покличе мене до себе, а не просто чекатиме десь серед незакінчених файлів.

Дякую всім, хто залишається тут, хто читав і хто, можливо, ще чекає на продовження.❤️❤️❤️