Скіфські стріли та акінаки надто небезпечні. Та є дещо гірше. Те, чого ти навіть не встигнеш помітити перед тим, як світ зникне.

Він не йде. Він висить, головою вниз. Вгорі його не помічають. Раби дивляться під ноги, наглядачі на зігнуті спини. Він дивиться наглядачам в маківку.

Лилик-Кажан. Бранець темних копалень, знівечений розпеченим залізом та смугою виживання, перетворився на безшумну тінь. Наруч із потрійним лезом-шкребком, примотаним сирою шкірою до передпліччя — непомітна, але в рази небезпечніша за будь-який меч.

Один рух з темряви. Удар. Душа покидає тіло...

Опік гоївся погано. Здорова шкіра довго не поступалася перед натиском гнилі. Струпи й виразки покрили майже все горло; господар кинув ледь живого хлопця до свиней, аби бодай трохи відшкодувати втрачений кошт. Та ті не чіпали бранця – надто смердів цей харч. Проте хлопець не помер. На диво, хвороба обмежилася шиєю: з’ївши шкіру, заспокоїлася й не пішла далі.

Лилик/Кажан