Нещодавно прочитала жіночий роман Анастасії Пармської «Тиждень до Різдва».

Ну, нещодавно – це за сьогоднішній день.

Насамперед хочу сказати, що книга читається дуже легко. Попри деякі мовні неточності, які час від часу траплялися в тексті, історія досить швидко захоплює. Місцями навіть виникало відчуття, ніби трохи не вистачає тексту, деталей чи описів між подіями. Але, можливо, це авторський задум, адже кожен абзац ніби переносить нас до наступної події, а між ними минає певний час. Утім, ці дрібні недоліки жодним чином не зіпсували загального враження від книги й не завадили насолодитися історією.

Про що книга:

Події розгортаються за тиждень до Різдва. Софія приїжджає до села, де колись жила її бабуся, аби продати успадкований будинок і розрахуватися з кредиторами, тож має на це лише сім днів. Під час прибирання та впорядкування оселі їй потрібна допомога, і сусідка радить звернутися до Романа — привітного чоловіка, який нікому не відмовляє в допомозі та є власником місцевої кав'ярні. Саме там і відбувається їхнє перше, доволі миле знайомство, яке починається з випадкового зіткнення та пролитої кави. Роман погоджується допомогти Софії, і поступово між ними починають розвиватися стосунки.

Загалом у сюжеті є певна теплота, яка створюється завдяки подіям у невеличкому селі, взаємодії героїв та їхнім життєвим історіям. Водночас я б не сказала, що відчула саме різдвяну атмосферу. Мені здається, авторка більше зосередилася на людських стосунках, переживаннях і ситуаціях, ніж на святковому настрої.

Але є моменти, на яких мені хотілося б зупинитися окремо.

Зізнаюся, мене дещо обурила поведінка Софії в ситуації з Людмилою — колишньою дружиною Романа.

Я вважаю, що Софія повинна була настояти на своєму. Мені б не хотілося, щоб мій чоловік приводив в мій дім жінку, тим паче свою колишню жінку. Хотілося спитати у Софії: «Ей, жіночко, де ваша гордість?». Я розумію, що доброта — це чудово, а допомагати тим, хто опинився у скрутному становищі, — правильний і людяний вчинок. Але навіть у доброти мають бути межі. Допомога іншим не повинна відбуватися коштом особистого комфорту, почуттів та кордонів іншої людини. На мою думку Роман тут маніпулював. Знаємо таких. Всім допомагаємо, не відмовляємо, добрий, душа компанії і т.д.. А що  далі? Коли через таку безвідповідальну поведінку страждають близькі. Тому Софії потрібно було поставити його перед вибором – або колишня, або вона. Я погоджуюся з її словами, що Людмилу можна було відвезти до лікарні. Чим не допомога? Чудова допомога! І ще, він не зрозумів абсолютно нічого! Знову була маніпуляція, після викрадення дитини. Що він зробив? Подумав про себе. Йому стало самотньо і некомфортно, але про наслідки його «доброти» він не думав. І Софія його дуже швидко пробачила. Він сказав Софії саме те, що вона хотіла почути, проте я не побачила, щоб він справді усвідомив свою помилку чи зробив якісь висновки з цієї ситуації.

Ух, трохи я сьогодні емоційна.㋡  Просто в моєму житті була схожа ситуація (дякую, Богу, колишніх дружин в моєму домі не було). Я теж була така м’яка, добра і йшла на маніапуляції. І скажу чесно, ні до чого хорошого все це не призвело! Коли потрібна була допомога мені, виявилося, що мій чоловік (колишній) вважав, що я справлюся і сама, а він піде допоможе он тому діду. Тому допомога повинна мати межі. Потрібно усвідомлювати чи ваша доброта не руйнує відносини з близькими.

Так-с, продовжуємо.

Попри ці моменти, у книзі є історія, яка справді торкнулася мого серця.

Це історія бабусі Марії та Теодора. Їхня історія кохання здалася мені дуже теплою, щирою, зворушливою, і болісною. Саме вона залишила в мені особливий відгук. Я погоджуюся з думкою, що навіть велике кохання не завжди здатне подарувати людям можливість бути разом і бути щасливими поруч одне з одним. Іноді обставини складаються зовсім інакше, ніж нам хотілося б, і від цього їхня історія стає ще більш щемливою.

Загалом роман залишив у мене приємне враження. Це легка історія, яка читається швидко, має цікаві сюжетні лінії та змушує замислитися над людськими стосунками, довірою, прощенням і особистими кордонами.

І хоча з деякими рішеннями героїв я категорично не погодилася, це зовсім не перекреслює позитивного враження від прочитаного.

Дякую авторці за історію! ❤️ Бажаю натхнення творити і мати вдячних читачів.