— Ти ж не думав, що я буду спокійно сидіти й дивитися, як ти розважаєшся зі своєю організаторкою? — промовила вона впівголоса, коли ми вже крокували коридором. Вона й гадки не мала, що насправді повинно було відбутися на цьому прийомі й для чого все це затівалося. — Це неповага, Ваша Величносте. І насамперед — до власного вибору.

Ох… краще б вона мовчала. У мені закипало шалене, палке бажання довести їй, що її слова про ревнощі не мають нічого спільного з дійсністю.

— Я тобі вже казав: ти — не мій вибір, — відрізав я, намагаючись нагадати це передусім самому собі.

Ми саме завернули в темне крило палацу. Ще трохи і її покої. 

— Тоді я можу вільно підійти і прийняти пропозицію лорда Веймунда? — випалила вона з викликом.

Чорт. Що ж вона робить?

Я різко розвернув її до себе. Про його пропозицію вона може забути. 

— Те, що ти не мій вибір, ще не означає, що я готовий ділитись, — процідив крізь зуби.

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

✨Сни проклятого монарха✨

❤️ В моєму телеграм-каналі вас чекає дуже приємний сюрприз ❤️