Шановні автори питання до вас.
Бачила гілку в тредс, молода авторка скаржиться - родичи в більшості своїй кажуть, що вона страждає фігнею, про те, щоб прочитати майбутню книгу і мови немає. Просить про підтримку, бо мотивація відсутня, руки опускаються. А я згадала своїх перших читачів ( був в пам'яті цей спогад, тепер буду діставати, коли стане сумно)
Отже, уявіть. Мені 15. Написала перші глави в загальний зошит) Похвалилися про це нашим забалковським пацанам (аналог Троєщіни в Херсоні). Вони сказали "ти гониш, а якщо не гониш, принось, почитаєш". Літо. Другий поверх заброшкі. Вже темно, тому запалили багаття. На кортах сидять з десяток крутих пацанів района, прийшли "пабазарать за книгу". Один з них біля мене з палаючою деревиною, щоб видно було текст (написаний ручкою!). Навіть ящик якийсь мені приперли, щоб не стояла - оце я розумію повагу до молодої авторки. Я читаю - вони сидять слухають. Жодного звука, окрім мого голоса. І ці обличчя я пам'ятаю до сих пір. Захват та цікавість, які на них були написані, напевно не кожному автору вдається у житті побачити. Я їм читала весь серпень. А вони приходили. Потім почалася школа, потім я переїхала в інший район, та все перервалося на довгі роки. І так, родичі тоді мені також казали "шо за фігней ти страждаєш".
Цікаво почути ваші історії, хто був першим читачем, та як відносились рідні до ваших письменницьких експериментів? Невже це дійсно так розповсюджено - не підтримувати своїх?
Візуал - до моєї першої книги, яку я виклала на букнет десь 6 років тому. "Відьма та химерний смарагд"
https://booknet.ua/reader/vdma-ta-himernii-smaragd-b310437?c=3049767&p=1
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯка у вас неймовірна і цікава історія))
Нажаль у моєму житті саме зараз так би мовити "тотальна не підтримка" і періодичні заклили "що ця книга перша і останя"...
Я колись писала як була підлітком, потім були різні заняття а потім чоловік, тоді ще тільки хлопець. Він ніколи не знав що я щось подібне робила. Він людина дії, для нього це жах, що жінка не приділяє йому увагу чи дітині ту що могла раніше, бо не писала. Тимпаче жанр в якому я пишу то відверто дратівлива і огидна тема для нього. Людей, що читають мою книгу він не розуміє. Просто я відбиваюся від цих нападів люті чи відчаю у нього, не зрозуміло поки. Та я вже втяглася, книгу люблю, читачі є, які чекають на мою " жарішку" то причин зупинятися не бачу. У мене там стільки всього що на 3 книги вистачить. Я просто хочу зробити щось своє, не творчій людині це складно усвідомити.
Тому яб порадила собі і всім іншим любити свою історію, бо коли вона від серця це одразу видно, і робити, творити лише в своє задоволення...
Мій перший досвід був у дитячому садку. Я ходила в такий, де кілька раз на тиждень потрібно було ночувати. І от одна нянечка розповідала нам вигадані історії на замовлення. Перед сном. Але вона була не кожного дня, а інша була стара і сварлива. Тож я одного разу спробувала розповісти замість неї. Розрахунок був, що потриндю хвилин п'ятнадцять, а далі всі позасинають. І от я говорю, говорю... а ніхто й не думає спати, всім цікаво... втомилась, і сказала, що продовження буде завтра))
Дієз Алго, Ого! З дітсадка почали!) тож, розумієте це відчуття, коли вас слухають та дивляться як на небожительку! І довго розповідали ці історії?
є таке, рідні часто не підтримують... мені в шкільні роки забороняли писати, я писала на обривках шпалер, відрізала поля від старих газет... а класі в 7 прийшов хлопчик, в якого батько працював в редакції газети, і в нього завжди водився папір) то я за нього домашку робила)за папір)
Вень Чжулун, Це точно))
Яка романтична презентація книги)
Ларія Ковальська, Дякую))
Гарна у вас була група підтримки!
Анастасія Газе, А тепер гарний спогад та мотивація)))
Коментар видалено
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати