– О, мам! Мамо, дивись! Яке гарне! Це що? – почув я пискливий голос.

– О, мила, це машина мисливців. Мабуть, вполювали якесь нещасне створіння! Вбивці! Це мабуть трофей, – пояснив мелодичний голос.

А «нещадне створіння», розпушило пір’я на крилах смикнувшись, почало затягувати крило, яке висунулося з багажника назад. Але я перестарався – сам себе огрів крилом, яке відлежав і воно заніміло. Сцуко, о це тільки зі мною таке могло статися! А взагалі, я періодично забуваю, що в мене є крила і інколи їх навіть лякаюся. Бо боковим зором бачу рух і не одразу розумію, що це до мене не зі спини підкрадаються – а це частинка мене.

 Я хотів сховати їх, але Остап сказав, ходити з ними, бо я повинен привчити тіло і розум до них, щоб вчитися вирахувати свої габарити – це допоможе в польотах.

– Ой, воно живе і вповзло. Шкода, я погладити хотіла, – якось засмучено сказав писклявий голосок.

 Гей, я що тут черговий екзотичний експонат? Щось мене так це вкурливо. Бо я, бляха, мисливець на чергуванні, чи зоряний лупохрін? Чи рогатий сракомах? Ну я виліз весь обурений.

– Гей, нічого тут витріщатися! Йдіть куди йшли! А то сприйму це як образу мисливця на чергуванні, – гримнув я, підвівшись різко на ноги, аж пікап качнуло і розпушив крила.

 І я подивився обурено на як виявилось мати та доньку. Це були представники водяного народу.

*******************************************

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512