Шановне творче товариство, пропоную ознайомитися з відгуком на книгу Анастасія Газе  Котик для Вищого, яку я прочитала в межах безстрокового марафону Тетяни Гищак.

Коли я закінчила читати книгу, то перше, що мені захотілося виписати, це генеалогічне дерево головного героя. Але я не стала цього робити, щоб не спойлерити, і через сумніви, що я правильно визначила родинні зв’язки.

Скажу чесно: мені важко було читати “Котика...”  Головним чином тому, що я геть не знаюся на вампірській темі. Можливо, підсвідомо я й обрала книгу Анастасії Газе, щоб, врешті-решт, познайомитися з нею.

У центрі оповіді – діяльність ООНН: Організації Оберегу та Нагляду Нечисті. І оберегу нечисті (бо вона природно живе поруч зі звичайними людьми). І нагляду за нечистю, яка перманентно виходить з-під контролю. В усякому випадку, я зрозуміла так. По ходу, буду вкидати свої асоціації, тому що деякі ситуації, образи, діалоги резонують із сьогоденням. І це може стати сюрпризом для автора, як стало сюрпризом для мене – читача. Наприклад, якби сучасна ООН діяла б так ефективно, як ООНН у книзі Анастасії Газе, щодо усім нам відомої поребрикової нечисті, що вже давно вийшла з-під контролю, то справи у світі виглядали б не так критично.

Отже, пройдемося по персонажах. Головний герой - “Любомир, напівкровка, ідеальна зброя людства”. Так написала колись на фото малюка бабуся, якій би більше пристало написати  “улюблений онук”. Любомир – співробітник організації, у зоні відповідальності якого лежить саме зачистка міста від нечисті – обернених з різним рівнем свідомості. У нього є особистий охоронець – Кет, Катерина, “кошеня” – людське дитя (головна героїня номер 2). Стосунки між цими двома – босом і охоронцем – виписані автором напрочуд мальовничо. Як, до речі, і всі деталі. Починаючи від кави, кухні, побутових суперечок, роботи, друзів, звичок і закінчуючи ліжком. Увага до побутових деталей надає книзі своєрідного естетичного вайбу, незважаючи на криваві сцени ліквідації обернених вночі (тут відчуваєш токсичний моторошний вайб). На мій погляд, контраст між цими  “вайбами” створює у тексті різнорівневу атмосферу сприйняття подій, яка не дозволяє просто закрити книжку після чергової розбірки нечисті. Особисто мене зацікавила саме ота примарна грань, яка не дає монстру в людині перейти за межі людяності. Про звіра в кожному з нас – опускаємо за банальністю твердження, оскільки ще ніхто не сказав, як його ефективно позбутися.

Ні, брешу... В усній народній творчості й класичній художній літературі  кажуть: Звіра в собі можна позбутися через силу Любові. І Анастасія Газе, мені здається, провадить саме цю думку. З цього приводу, хочу виокремити дуже цікавого персонажа – вампіршу Раю. Взагалі стосунки між вампірами, що можуть жити століттями, у творі настільки закручені, що розібратися було важко. Але я, здається, пройшла цей квест. Отож, в результаті отримала провідну ідею книги: якщо ти, не зі своєї навіть провини, став потворою і потім це усвідомив, і доклав усіх можливих зусиль, щоб упокорити те зло, що природно транслює твій вид, ти заслужив на Життя. “Чому ми досі не вимерли?” – запитують представники різних видів нечисті в кінці твору. Хороше запитання. “Знадобилася сотня років, щоб наважитися виправити те, що накоїв мій Любко,” – думає Рая. Так, ми не можемо відповідати за тих, хто був перед нами, але ми можемо відповідати за свої діяння і за спрямування своєї життєвої сили.

У творі – низка цікавих персонажів. І Вадим, який створює армію з обернених маргіналів, у сподіванні, що влада буде просити його, Вищого, про порятунок. І демон Сід, що обвінчався з учителькою. Саме поєднання учительства з демонічністю... От цікаво, це у автора продумано, чи навіяне творчим потоком? І Богдан, предки якого були мисливцями і вбивали подібних до нього вовкулак.

Але найдужче мене вразив образ Олени. Як на мене, надзвичайно трагічний. Жінка, яка мала “дивовижну здатність псувати долі”. Жінка, яка мала захистити маля, “будучи холоднокровним стервом”. Інакше ніяк. Жінка, яка замість того, щоб водити хлопчика на дитячі майданчики, тренувала його для майбутньої ролі захисника людства.  Про Олену скажуть: “Вона не вміє любити”. А цього ніхто не знає, як працює механізм любові, якщо згодом тобі скажуть геть протилежне: не знаю як, але ви виховали прекрасну людину. Це для інших – невідомо як. А її любов була завжди з нею, туго запакована у тіло справжньої бойчині.

Книга пересипана місткими фразами й твердженнями, які спонукають до глибоких міркувань. Наприклад:

“Дівчина, яка не мала вижити, стала світлом для хлопчика, який не мав народитися”. Це лейтмотив усього твору, як на мене.

“Вони просто почали належати до різних світів”. Про людей, які кохали, а потім один знищив другого. Страшно. Це про нашу історію? Мені часто закидають, що я додумую за автора. Що автор не хотів цього сказати. Саме тому я пишу не рецензію, а відгук. Що відгукнулося...

“...упирі, обернені, посіпаки; посіпаки мого біологічного донору” зі Сходу. Туди ж, до історії України.

“Ти добре знаєш історію власної землі”. Про час, коли партпрацівників можна було вирахувати за повненькими формами їхніх дітей.

“Кет обтрусила попіл з берців”. Фраза-фаворит на сьогодні.

“Життя мають цінність, особливо життя тих, чий рід майже знищили”... На всі часи і народи!

“Правда або знищить остаточно, або примусить піднятися з дна”. Сто відсотків!

“Не  люди, а демони відновлення”. Для мене це взагалі фраза, замішана на сльозах. Так говорить демон про людей, які швидко відбудовують те, що зруйноване після прильотів. Але коли голий фронт, а будуються нові парки й розважальні центри... Хто вони, ці демони?

“Одна імперія загинула, і щедро здобривши землю кров’ю, зростила на своїх залишках вільний народ, а інша – вічний обернений, що весь час постає у щось огидніше й огидніше, скільки не виривай йому серце...” Фразочка, знаєте, сильна. І одна вона могла б стати підставою для серйозної дискусії.

Про що книга? Про любов, відповідальність і боротьбу. У книзі є епізод, де Любомир запитує Катерину:

-Чому ти вижила?

-Це сталося на світанку...

Світло... Ось головний чинник перемоги і над нечистю, і над Звіром у собі.

Я визначила моменти, що виявилися важливими для мене. І через це може скластися враження, що книга для прочитання важка. Але ні! У цьому дописі я просто ущільнила блок серйозних, як на мене, трепетних питань.

Насправді, книга читається легко. Написана з гумором. Фразочки на кшталт  “Сядеш – прикличеш пенсіонера”, або “закритися в спальні й спробувати”не шуміти” викличуть у читача мимовільний сміх.

Дякую автору за нагоду зануритися у світ шляхетної і не дуже нечисті, а також за актуальну наповненість змісту, яка прочитується між рядками.

P.S. До речі, моє зацікавлення пішло далі вашого тексту. Я дізналася від авторитетного джерела, що демон не може вбити Вищого. Він може його тільки розпорошити. І після дуж-ж-ж-же довгого періоду регенерації Вищий може відродитися. То, може, ми ще зустрінемося з Вадимом? Та й у фіналі в бік Любомира звучать серйозні погрози. Є продовження?