Вітаю!

Запрошую до одразу двох оновлень роману, "Казка для Евеліни".

Книга буде безкоштовною до завершення! 

✨✨✨

— Ярославе, ну зачекай, ти не дослухав... Вони просто підсіли до нас, ми випадково...

Роблю крок від своєї вже колишньої коханої.

— Досить, Орисе, — холодно відрубую я, піднімаючи руку, щоб зупинити цей потік жалюгідної брехні. — Не витрачай ні свого, ні мого часу. Виглядаєш зараз дуже непереконливо. Не потрібно чіпляти мені роги, вони все одно не триматимуться.

Вона завмирає, її погляд стає скляним, а губи ледь помітно тремтять від усвідомлення того, що її брехня більше не працює.

— Між нами все скінчено, Орисю, — продовжую я рівним, байдужим голосом. — Твої речі з мого будинку зберуть і привезуть тобі завтра за місцем твого проживання. Щасливо залишатися. І запам’ятай: бігати за мною і дзвонити мені більше не варто. Це нічого не змінить. Зрештою, охорона вже зараз отримає наказ не впускати тебе до мене. Тож шукай іншого спонсора.

Не чекаючи на її відповідь, на її сльози чи чергову істерику, я різко розвертаюся та йду до машини.

— Скнара. Жаднюга. Сухар без почуттів. Думаєш, ти мені дуже треба?! Ти нікому не потрібен... Чуєш?!

Летять мені у спину компліменти колишньої, а в голові лунають слова пісні Кузьми «Про любов...». Що ж, я в захваті, адже от і справжня любов Орисі. Неприємно, але я звик приймати життя таким, яким воно є.

Обходжу спорткар і відчиняю дверцята водія. Краєм ока бачу, що Орися так і залишається стояти посеред тротуару, безпорадно кліпаючи довгими віями. Мабуть, не вірячи, що все так швидко і жорстко закінчилося. Гадала, я повернуся і, образившись, буду щось з’ясовувати.

Але мені байдуже. У цю хвилину моє серце закрилося на замок, а думки зайняті зовсім іншим.

Книга тут...

❤️❤️❤️