Як тому Любомиру з "Котик для Вищого"

після СТО і визнання нічиєї з суккобом...

Сидить бідося, страждає...

Зайшов у метро, дочекався потяга, сів і задумався.

Ці небезпечні стосунки його друга створювали певні незручності і для нього самого. Звісно, вони розробили легенду й навіть тепер змушені узгоджувати маршрути вихідного дня. «Вперше зустрів жінку, яка хоче мене, навіть коли бачить його!» — пригадалася відчайдушна фраза Сергія. І дійсно, хіба вони з Кет мають право «забирати» це в його друга?

Стосунки… Чи зможе він узагалі колись побудувати свої? Любомир навіть кілька разів пробував ходити на побачення, але все закінчувалося однаково — жінки одразу кликали додому «продовжити вечір». Він відмовляв. «Навіщо я взагалі це робив?» — подумав він із легкою іронією.

Нарешті я починаю емоційно прив'язуватися до "Кривавого Місяця"

Писати стало легше і я тепер жалію і щиро співчуваю хлопчику, якого збираюся мучити...

Знову відкрив холодну воду. От звідки взялася ця жахлива думка? 

Намочив обличчя й волосся, вдихнув повітря. Заспокоївся. 

Авжеж, з нею легко. Як виявилося, їм обом подобається астрономія й всілякі міфи та легенди. Особливо цікаво було відкривати українські народні легенди та міфи: мавки, поттерчата, упирі, вовкулаки... 

Останнє згадане наче вдарило важким по голові. 

Що ж, він погодився на зустріч із нею сам і вирішив, що розставить всі крапки над «і», та усвідомлював, що зробить їй боляче. Знову. 

З позитивного:

Вже цього вівторка вас чекає СЛР від авторки надто іронічного темного фентезі! Що може піти не так?

— Раночку, Брено! — вітаюся я сама до себе, розплющивши очі. 

Лежу все ще під теплою ковдрою й дуже не хочу вилазити в холодний простір маленької орендованої квартири. 

Я кутаюся у свій махровий рожевий халат, взуваю на тонкі ніжки теплі рожеві капці й іду до ванної привести себе до ладу та почистити зуби. 

Спльовую воду. Дивлюся на себе в дзеркало. 

В мене блакитні очі, як небо в ясну погоду, тонкі, блідо-рожеві, чітко окреслені вуста, кирпатий носик, світле, майже сиве волосся й великі пружні...

Ну і нарешті я можу представити вам ЙОГО!

Дивлюся на табличку в акуратній золотавій рамочці, де акуратними літерами шрифтом “Таймс нью роман” виведено чорним по білому: 

Песець Сакко Іванович 

Він сидить за широким столом із червоного дерева у своєму шкіряному кріслі. Його дорогі парфуми заповнюють простір, змішуючись із запахом нещодавно випаленої сигари. 

Він не відводить очей від паперів. Розглядаю його темно-каштанове, ідеально вкладене волосся, широкі мужні плечі, які підкреслює його дорогий піджак від Brioni. 

Зрештою, він помічає мене, підводить погляд. Наші очі зустрілися! Я потонула в темряві його брунатних, майже чорних очей. 

Чітко окреслені риси обличчя, виразний ніс, який видає в ньому щось східне. 

На його однаково поголених скронях з лівої сторони видніється виразний шрам. У цьому чоловікові є щось небезпечне! Привабливо небезпечне. 

До мого горла підступає ком. Ковтаю його. 

Від його мужньої квадратної щелепи мій погляд ковзає на кадик і не до кінця застебнутий комір сорочки. 

Під коміром видніється частина татуювання. Хочу підійти ближче, роздивитися. Закушую верхню губу.