Частина волосся якимось дивом зачепилася за металевий декоративний завиток на високому стільці, який я перед цим трохи відсунула.

Я потягнула пасмо. Стало тільки гірше.

— Ну звичайно. А як інакше.

Довелося нахилитися ще нижче, намагаючись наосліп знайти, де саме воно зачепилося.

Футболка при цьому поповзла вгору. Я одразу смикнула її вниз однією рукою, другою продовжуючи воювати з волоссям.

Дуже зручно.

Особливо враховуючи, що під нею на мені нічого не було.

Я вже збиралася просто вирвати кілька волосин і закінчити цю ганьбу, коли почула за спиною кроки.

Завмерла…Тільки не няня. І не хтось із прислуги.

— Марат? — обережно покликала я.

Мовчання тривало секунду.

— М-м?

Я видихнула.

— Слава богу. Допоможи мені.

Кроки наблизилися.

— Що ти зробила?

— Нічого я не зробила. Волосся зачепилося за цей дурний стілець, а я не бачу де. Розплутай, будь ласка.

Відповіді не було.

— Марат?

Позаду тихо клацнуло. Я повернула голову настільки, наскільки дозволяло волосся.

Марат щойно зачинив двері кухні. А потім опустив руку на защіпку.

Клац.

Кур'єр – мільярдер