Вітаю, любі букнетівці! ❤️

Рита усе ще вагається? Чи... боїться?

Оновлення вже у ваших книжечках:

Виходжу з ванної кімнати, і погляд мимоволі чіпляється за кілька аркушів А4, які дав сусід. Учора я таки дала задню, коли він підвів мене до своїх дверей. На мить уявила його холостяцьке життя, а я не готова була травмувати власну психіку виглядом його квартири.

Але він нахабно не наполягав, лише підштовхував до власних дверей, натякаючи, що в нього є ще й чай.

— Любиш зелений чи чорний?

— Натуральний, — випалила я на ходу, боячись, що його манера спілкування перейде межу ще до того, як ми переступимо поріг.

— Натурального не маю. Зате маю малиновий джем. Можна долити окропу — і буде як натуральний. У кав'ярні за рогом такий подають.

Прекрасний вибір кав'ярні, — майнуло в моїй голові. Тоді я швидко знайшла причину повернутися до дверей власної квартири:

— Мені здається, чи... від мене пахне газом?

Він усміхнувся. А я втекла. За кілька хвилин він нахабно подзвонив у двері, помахавши папером перед камерою. Довелося відчиняти й дякувати...

Пальці знову торкаються поверхні аркушів, а я знову відкидаю від себе думку про те, щоб малювати. Не хочу повертатися до відчуттів, які зовсім нещодавно пережила. Можливо, колись я це зроблю, не знаю, та зараз ця ідея здається мені найбезглуздішою з усіх можливих психологічних прийомів.

Дзвінок вирішую проігнорувати. Навіть на екран не дивлюся, не бажаю витрачати свою ранкову годину на колег чи боса.

Роблю собі каву. Не хочу нічого їсти. Запитую себе: чому життя щоразу опускає мене на щабель нижче?

Підійшовши до вікна, ловлю поглядом безтурботного сусіда, який роздивляється колеса того самого «Лексуса». Він у тих самих спортивних штанах і кофті, що й учора. А потім знову сідає на свій велосипед і кудись їде.

Все, досить. У сусіда своє безжурне життя, у тебе — своє.

Відходжу від вікна, ставлю чашку в раковину й іду до кімнати одягатися...

Розділ тут

"МАЛЮ(но)К для НАХАБИ"

Обіймаю кожного і кожну! 

Тихої мирної ночі, українці! ❤️