Я піднявся нагору. Біля кімнати малого зустрів няню.

— Вони там?

— Так. Пані Соломія вкладала малюка. Я не стала заважати.

Я відчинив двері й одразу зупинився.

Соломія спала. Схоже, заснула раніше за сина. Мирослав лежав біля неї, притулившись до грудей, і теж спав. Одна її рука обіймала його за спину, друга лежала поруч на подушці. Довге світле волосся розсипалося навколо них по ліжку.

Кілька секунд я просто дивився. Потім покликав няню.

— Перекладіть малого.

Вона обережно взяла Мирослава. Він трохи скривився уві сні, але не прокинувся.

Соломія навіть не ворухнулася. Отже, настільки вона «збиралася їхати».

Я підійшов до ліжка й нахилився. Будити її не став. Одну руку завів під спину, другу під коліна й обережно підняв. Соломія тихо зітхнула, голова впала мені на плече.

Вона все ще пахла так само. Я машинально притиснув її трохи міцніше й поніс до своєї спальні.

Міг залишити її там. Міг покласти в будь-яку іншу кімнату. Не захотів, бо я хотів її у своєму ліжку.

І хоча б самому собі брехати про причини не збирався.

Кур'єр – мільярдер