Всім привіт!

Роман "Діти Яворського", — оновлено.

✨✨✨

— Мамо, а дядько Аміни такий класний! Правда ж? От би у мене був такий дядько...

Слова Марка відгукуються тупим болем у скронях. Я нервово стискаю кермо до білих кісточок, намагаючись не закричати з болю. Дядько... Стискаю жовна, знову на мить зажмурюю очі, аби не дати сльозам скотитися. Хай буде дядько.

Я вже натискаю на педаль газу, аби нарешті вирватися з цього місця, як позаду лунає чисте, розчулене зітхання доньки.

— От би у нас був такий тато... — замріяно шепоче Ліза, дивлячись у вікно. — Він би мене на руках носив. Як дядько Лев Аміну. Це ж так класно.

Знову різко зупиняю машину, так і не виїхавши на проїжджу частину. Я вчасно натискаю на гальма, бо нога просто дубіє.

Повітря в салоні миттєво стає важким і гарячим. Горло стискає спазм, і я важко ковтаю величезний, пекучий клубок, який заважає дихати. Очі печуть від сліз, що підступають нестримною хвилею, але я зціплюю зуби, аби не випустити жодного звуку. Жодної сльозинки при дітях. Я не маю права показати їм свою слабкість.

«Такий тато...» Ці слова прошивають мене наскрізь, ніби лезо. Діти навіть не здогадуються, наскільки близько вони до правди і як глибоко ця правда розриває мені душу. Лев Яворський ніколи не був і не буде присутнім у нашому житті. Він людина, яка колись жорстоко кинула мені в обличчя: «Ти для мене нічого не означаєш». Людина, яка зламала моє юне серце й змусила збирати себе по шматочках. Зрештою, він одружений, і наші стосунки давно завершені.

Діти Яворського

❤️❤️❤️