Вітаю, любі читачі! Насамперед маю для вас важливу новину: вартість передплати на книгу Потраплянка для Лиса невдовзі зросте. Тож якщо ви планували її придбати — зараз найкраща можливість зробити це за найменшою ціною.

А тепер пропоную вам познайомитися поближче з нашим новим потраплянцем!

Ось ми і побачили момент потрапляння Юрка до Рейсмірвайлду:) Бідолашний, мав не надто м'яке приземлення...

А тут знайомимося із ще одним персонажем — тим самим спостерігачем з королівської освітньої служби, якого привіз Кайдрен. Уривок та візуали до сьогоднішнього розділу❤️

Міша чкурнув у прочинене вікно, а я, осмикнувши рукава сорочки та поставивши зовнішній ментальний щит, рушила до коридору, де біля дверей, що вели до покоїв Юрка, стояв якийсь перевертень та сварився з ним самим.

Чоловік мав у руках портфель з уже відомою мені емблемою королівської освітньої служби. Не важко було здогадатися, що найімовірніше — це той самий спостерігач, привезений Кайдреном. Вирішив діяти в обхід ректора? Не скажу, що мене це аж надто дивує.

— А я вам кажу, що ви мусите негайно піти зі мною! — розпинався чоловік.

Він мало чим був схожий на Кайдрена. Той самим своїм виглядом уособлював владу та високе становище. Цей же був дрібним, худим та мав якісь щурячі риси обличчя. Не здивуюся, якщо його друга сутність — пацюк. Хоча, не впевнена, що тут є такі перевертні. Книга про природу вайлдців була наступною у черзі на вивчення.

Відсутність внутрішнього ментального щита дозволяла мені зчитувати емоції навколишніх осіб, але зараз найбільше я відчувала занепокоєння Юрка, а от вловити щось від невідомого відвідувача не вдавалося. Окрім хіба що відчуття неприємної, липкої аури. Мабуть, він носив спеціальний захисний амулет.

— А я вам кажу, що не вийду з цієї кімнати і нікуди з вами не піду без дозволу ректора академії! — спокійно, але твердо вигукнув Юрко.

Зараз він геть не був схожим на того переляканого горобця, яким здавався вчора. І мимоволі викликав у мене повагу такою стійкістю та незворушністю.

— Що тут відбувається? — запитала я, підходячи до них ближче. — Вибачте, ми не знайомі, вайле…

Я звернула свій погляд на чоловіка, який дивився на мене не надто приязно.

— Пациліон, — гордо промовив він, а я ледве змогла стримати сміх, який так і рвався назовні. Ось же ж вгадала! Пацюк, він і є пацюк! Щоправда, ім’я аж надто аристократично звучить як для його неприємної аури. Подумки обізвала його Пацючьон та поспішила представитися.

І трішечки зазирнемо з вами у майбутнє та полюбуємося Юрком у формі академії ❤️

Сподіваюся, візуали вам сподобалися! Пишіть свої враження про цього героя, мені дуже цікаво почитати!

Дякую за вашу присутність та активність.

З повагою та найкращими побажаннями, Асея Мітрель ❤️