Він був сиротою. Його змалку штурхали старші діти. Проте через легку вдачу хлопчик не таїв образи ні на кого. Ба більше – він вважав то такою грою, коли старший, а отже й сильніший, штурхає меншого, а інші сміються.

Але все змінилося. Випало Стрижеві, який на той час відрахував вже десяту весну, пасти отару з п’ятьма підлітками, серед яких найкремезнішим був Анктар. Коли вівці забрели щипати траву в пологий яр, кращого моменту для обіду годі було й шукати. Усі дістали свої харчі. Стриж відчув як защипало язик, коли подумав, про те, як кислувату бринзу він заїсть пекучою цибулиною. Аж раптом Анктар рвучко видер із його рук сир, а малого штурхнув із такою силою, що той упав, заливаючи підборіддя слиною. Було боляче, але їсти хотілося дужче, тож, підвівшись, хлопець вичавив із себе подобу посмішки й простягнув руку за своїм шматком...

Читати розділ "Стриж/Ніж"

Сьогодні опівночі оновлення.