Знову монахині зі своїми витребеньками. У монастирі святого Брухоса таємно жили відьми, які не могли тримати в руках срібло. Обітниця богині не торкатися його стала вдалим прикриттям такого цікавого фізичного явища. У бухті Трьох Смертників їхні сестри відреклися від морської риби.

Я прискіпливо поглянув на пласку камбалу, яка була схожа на повний місяць із хвостиком, і задумався. Чим їм вона не вгодила? Який сенс відмовлятися від морської риби, якої вдосталь в морі Нанджи, щоб вирощувати в ставках чи озерах прісноводну? Чи я думаю не в той бік, і луска з корабля не має стосунку до їхніх коропів? Це можна легко перевірити, коли мені доставлять пакунок із Сірого дому з відірваної кінцівкою. 

Якщо амулет засвітиться поруч із лускою, то це вказуватиме на її містичне походження. Він реагує на ріг гаргульї, і на луску русалки також має засяяти. Проте рибалка правий — це якась дурня. А мій досвід каже, що монахині вдають із себе набожних дуреп лише тоді, коли їм це вигідно. З іншого боку, ну не можуть же в усіх монастирях королівства оселитися відьми? Чи можуть?

Ідея, що наша офіційна релігія присвячена не богині, а потойбічним силам, а та, хто керує Святим Престолом, захопила мій розум.