Минула, мабуть, лише хвилина. Мені вона здалася значно довшою.
— Де він? — нарешті запитала вона.
Я насупився.
— Хто?
Соломія вже дивилася не на мене. Вона заглянула мені за плече і змінилася в обличчі.
Я обернувся. Няня саме вийшла з вітальні з малим на руках.
Соломія навіть дозволу не запитала. Прослизнула повз мене в будинок і майже побігла до неї.
— Дайте мені його.
Няня розгублено подивилася на мене, але Соломія вже простягала руки.
— Це моє янголятко!
У вітальні стало тихо. Няня віддала їй дитину. І все, що ще секунду тому було в Соломії напруженим — плечі, обличчя, руки, — наче відразу відпустило.
Вона притиснула малого до себе.
— Маленький мій котик… Сонечко ти мамине…
Голос зламався. Соломія почала цілувати його в щоки, лоб, маленькі пальчики, знову в щоку. Малий спочатку просто дивився на неї, а потім широко усміхнувся й потягнув обидві руки до її обличчя.
— Мама прийшла. Прийшла, мій хороший… Боже, як я за тобою скучила.
Він торкнувся її щоки, зачепив пальчиками волосся, і Соломія раптом заплакала.
Кур'єр —мільярдер