Сьогодні хочу трохи поговорити про книгу «Гнів», а точніше — про коментарі, які я досить часто бачу під цією історією.

Здебільшого вони стосуються Наташі та її нібито надзвичайних талантів. Мовляв, звідки дівчина, яка виросла на вулиці, стільки всього знає, уміє малювати, грати на роялі, фотографувати, ще й правильно розмовляє та поводиться?

Тому хочу дещо пояснити. Особливо тим, хто, схоже, читає не надто уважно або пропускає деталі, які я не просто так прописую в книзі.

Почнемо з того, що Наташа не виросла на вулиці. Вона донька художника та піаністки. Із самого дитинства батьки займалися її розвитком: мама навчала музики, батько — живопису. Згодом дівчинка навчалася у приватній школі мистецтв. Тож її здібності не взялися нізвідки. За кожною з них стоять роки навчання та практики.

І лише після того, як батько пішов із сім’ї, а мати почала пити, життя Наташі кардинально змінилося. До того вона мала цілком нормальне дитинство, родину, освіту та можливість розвивати свої таланти. І якщо уважно читати книгу, там чітко зазначено, у якому саме віці Наташа познайомилася з Вітею. Тож вона не провела все дитинство на вулиці, як чомусь вирішили деякі читачі.

Тепер щодо її життя з Вітею. Чомусь деякі читачі уявляють місце, де вона жила, мало не притоном, наповненим наркоманами, алкоголіками та кримінальними елементами. Так, не всі там були святими, але ж у книзі чітко написано зовсім інше! Це був дім, у якому жили діти, що через складні життєві обставини опинилися на вулиці. І Вітя не просто дав їм дах над головою. Він займався їхнім вихованням, змушував читати класику, навчав манер, правильної мови та поведінки. Він намагався дати цим дітям те, чого їх позбавило життя, — освіту, виховання та можливість стати кимось більшим, ніж їм пророкували обставини. А свій шлях кожен обирав сам.

І так, Наташа вміє битися. Бо жила серед хлопців, які навчили її захищатися. Погодьтеся, для цього не обов'язково народитися супергероїнею.

А тепер найцікавіше. Наташа ж не якась обраниця з фентезійного світу, яка ще вчора нічого не вміла, а сьогодні вже володіє всіма видами зброї, магією та міжгалактичними технологіями. Вона звичайна талановита дівчина, яка з дитинства розвивала свої здібності. І якщо людина вміє малювати, грати на музичному інструменті та має хист до фотографії, це ще не робить її якимось неймовірним феноменом.

І перш ніж хтось напише мені, що так не буває, наведу приклад із власного життя.

Моїй племінниці всього 11 років. Вона неймовірно малює, створює аніме, грає на клавішних і робить такі фотографії, що іноді дивуєшся, як дитина взагалі побачила цей ракурс! І найцікавіше те, що вона практично самоучка. Малювати та підбирати мелодії почала приблизно з п'яти років. До художньої школи пішла лише кілька років тому, а до музичної — взагалі тільки цього року. А фотографує на звичайний телефон так, що не кожен дорослий фотограф зуміє настільки вдало вибудувати кадр.

І це реальна дитина, а не вигаданий книжковий персонаж!

Тож, любі мої, я зовсім не проти критики. Навпаки, мені цікаво читати ваші думки, навіть коли вони не збігаються з моїми. Але є велика різниця між сюжетною нелогічністю та деталями, на які читач просто не звернув уваги.

Не кожна здібна героїня — це Мері Сью. І не кожна дитина, яка опинилася на вулиці, приречена залишитися неосвіченою. Минуле людини не перекреслює ні її виховання, ні знань, ні талантів.

Я не прошу вас любити Наташу чи вважати її ідеальною. Вона такою й не задумувалася. Але перш ніж запитувати, звідки в неї ті чи інші здібності, можливо, варто згадати, що відповіді вже є на сторінках книги. ❤️