Скоро Геловін, в мене є історії про привидів. 

Містична Шотландія

Містика або звичайні справи

Трохи гумору в наш важкий час. Уявіть. Ніч, ліс, лише одна дорога, а там... Баба Яга та її товариши на дорозі. 

І звичайно казочка на ніч. 

"Нам тоді ще мало років було. Мене звали Мира, а молодшу сестру — Тоня. Мені виповнилося чотирнадцять, їй було лише десять. Ми були міськими дівчатами, але влітку часто їздили до бабусі в село. Там усе здавалося іншим: повітря пахло скошеною травою, нагрітими сонцем стежками й лісом, а ночами було так тихо, що іноді здавалося, ніби навіть дерева прислухаються до людських розмов.

Бабуся дозволяла нам купатися в річці, але найчастіше — тільки під наглядом дорослих. А от до одного місця поблизу лісу вона ходити забороняла. То було невеличке болітце, хоча болотом його назвати було важко. Радше маленьке озерце, затиснуте між очеретом і густими заростями. Вода в ньому була темна, майже нерухома, а біля берегів росли осока й болотяні трави. Здавалося, що під зеленим килимом ряски ховається щось невідоме.

— І не думайте туди ходити! — суворо наказувала бабуся. — Там нечиста сила водиться. Чорти купаються, а русалки волосся розчісують. Зачеплять вас за ноги та на саме дно потягнуть. І ніхто вже не знайде!

Ми з Тонею тільки перезиралися, стримуючи сміх.

— Бабусю, ну які русалки? — не витримувала я. — Це ж казки для маленьких дітей!

— Ага! — підхоплювала Тоня. — І чорти там, мабуть, у черзі купаються!

Ми сміялися так, що бабуся лише хрестила нас услід і бурмотіла щось про сучасну молодь, яка нічого не боїться, доки сама не зіткнеться з лихом.

Особливо любила жартувати Тоня. Вона взагалі була страшенною пустункою. Коли ми купалися в річці, сестра могла тихенько пірнути під воду, підпливти до мене й раптом схопити за п'яту.

Я миттю зчиняла галас, розмахувала руками й несамовито кричала, намагаючись вибратися на мілководдя. А Тоня виринала поруч і реготала так, що їй самій важко було триматися на воді.

— Ти що, зовсім здуріла?— кричала я, ледве переводячи подих.

— А чого ти так злякалася? — сміялася вона. — Русалка тебе хотіла забрати!

Спочатку я й справді боялася до нестями. Мені здавалося, що хтось невидимий хапає мене знизу й тягне у воду. Потім я звикла до витівок сестри й навчилася постійно стежити, де вона плаває. Сварила її, погрожувала більше не брати із собою купатися, але Тоня лише сміялася.

І, мабуть, саме тому того вечора я не одразу зрозуміла, що відбувається насправді.

Одного разу ми познайомилися із сільським хлопцем на ім'я Ігор. Він сподобався нам обом. Ми гуляли втрьох, розмовляли про всякі дрібниці, сміялися.

Того вечора ми вирішили пройтися лісом.

Спочатку йшли стежкою вздовж річки. Сонце вже давно сховалося за обрієм, і над водою повільно здіймався легкий туман. Річка виблискувала між деревами темною сріблястою стрічкою. На її поверхні тремтіли останні відблиски вечірнього неба, а біля берега шелестіли очерет і високі трави.

Далі стежка повела нас углиб лісу.

Навколо стояли високі сосни, що пахли смолою, і темні ялини, чиє густе гілля майже не пропускало світла. Подекуди між стовбурами виднілися старі пні, вкриті мохом, а під ногами хрускотіли сухі гілочки та торішня хвоя. Ліс здавався величезним і трохи казковим. Удень він був знайомим і привітним, але з настанням сутінків у ньому з'являлося щось незрозуміле, від чого хотілося говорити тихіше.

Нарешті ми вийшли на узлісся.

Перед нами відкрилася невеличка галявина, залита місячним світлом. Місяць висів над верхівками сосен — великий, блідий, майже білий. Його світло лягало на траву сріблястими плямами, а тіні від дерев здавалися довгими й неприродно чорними.

Трохи осторонь, за смугою кущів, виднілося те саме болото, про яке розповідала бабуся.

Місце було напрочуд гарне. Тихе, спокійне. Здавалося, тут не могло статися нічого поганого. У траві співали нічні цикади, десь далеко перегукувалися птахи. На темному небі можна було побачити яскраві зірки. Місяць дивився на нас. Тихо, спокійно. Ми вирішили скупатися. 

Я роздяглася до купальника й обережно зайшла у воду. Вона виявилася холоднішою, ніж я очікувала. Першої миті аж перехопило подих, але я швидко звикла й попливла трохи далі від берега.

Вода була дивною. Не просто холодною, а якоюсь важкою, ніби густішою за звичайну. Під поверхнею не було видно дна, хоча я знала, що озерце зовсім невелике.

Я вже збиралася повертатися, коли раптом щось схопило мене за п'яту.

Міцно.

Я смикнула ногою й обернулася.

— Тоню! Відпусти! — крикнула я. — Це вже не смішно! Це  не жарти!

Відповіді не було.

Я спробувала звільнити ногу, але невидима рука стискала її дедалі сильніше. Мене різко смикнуло вниз. Я захлинулася водою, замахала руками й насилу виринула на поверхню.

— Тоню! Та досить тобі!

І тут із-за старої ялини, що росла біля самого берега, вийшла моя сестра.

Вона дивилася на мене розгублено, навіть трохи налякано.

— Миро… а з ким ти розмовляєш?

Усередині мене все похололо.

Я знову відчула, як пальці стискають мою п'яту. Вони були холодні, неприродно холодні. Щось потягнуло мене вниз із такою силою, що я ледве втрималася на поверхні.

Тепер мені було не до сміху. 

Я намагалася гребти руками, але ноги наче перестали мені коритися. Щось тягнуло мене в темну глибину. Вода плескала в обличчя, у вухах гуло, а повітря катастрофічно не вистачало. І тоді я відчула, що більше не можу.
 
 Тут Ігор теж підбіг. Вони шуміли, хотіли врятувати. Раптом щось відпустило мою ногу. І ми повернулися додому. 

Ми всі троє кричали, перебивали одне одного, намагалися щось пояснити, але слова плуталися, а голоси тремтіли.
 Ми були  бліді, мокрі й налякані до смерті.

Мама довго вислуховувала нашу плутану розповідь, а потім вирішила, що ми просто знову налякали одна одну. Мовляв, Тоня пожартувала, я перелякалася, а в темряві й місячному світлі будь-яка тінь може здатися чимось страшним.

Ігор теж нічого певного сказати не міг. Він бачив, як я борсалася у воді, але самої русалки не помітив.

Тільки на моїй п'яті залишилися два синці.

Маленькі, темні, розташовані поруч — наче хтось міцно стиснув мою ногу двома довгими пальцями.
А мені й досі з'являється лік русалки с зеленим волоссям, якиймя побачила, коли повернулась назад, щоб дізнатися хто ж там у болоті. "