— Ти йому скажеш? — тихо запитала Інна.

— Звичайно.

Я відповіла відразу, хоча всередині все стиснулося.

— А якщо він не захоче дитину?

Оце питання я вже встигла поставити собі сама. Маратові тридцять вісім. Він жив так, як йому подобалося: керував величезною компанією, постійно працював, кудись літав, зустрічався з ким хотів і явно не поспішав обзаводитися родиною. Якби він мріяв про дружину й дітей, напевно, до цього віку вже мав би і те, й інше.

А замість цього в його житті з'явилася я. Жінка, яку він хотів, завалював подарунками, ревнував і з якою проводив ночі. Це ще зовсім не означало, що він хотів бачити мене матір'ю своєї дитини.

— Думаю, не захоче, — чесно сказала я й відчула, як від власних слів стало боляче. — Для нього це буде величезним сюрпризом. Причому дуже невчасним.

— Ти вже все за нього вирішила.

— Ні. Саме тому я й поговорю з ним. Просто хочу бути готовою до будь-якої відповіді.

Я вже знала, що робитиму.

— Я народжу, — сказала я більше собі, ніж Інні. — Що б Марат не відповів, дитину я залишу.

Інна уважно подивилася на мене, але сперечатися не стала.

— Якщо він захоче бути поруч — добре. Якщо ні, я не стану бігати за ним із животом і вимагати, щоб він мене кохав або одружувався зі мною. Я сама впораюся. А якщо стане зовсім складно, поїду до мами в Італію. Вона мене точно не вижене.

Кур'єр — мільярдер