Розділ 31. Параноя та гаряча вода
Вона ледь помітно хмикнула і зробила пів кроку назад, дивлячись на мене з відвертою іронією:
— Чисто гіпотетично, якщо завтра на обрії з'явиться якась чергова безсмертна володарка чи амбітна відьма з манією величі,  ще більш владна, жорстка й домінантна, ніж я — ти точно так само побіжиш слідом за нею, виблискуючи п'ятами свого безсмертного аватара. Костю, мені не вісімнадцять років, і це далеко не перші мої стосунки. Я занадто добре знаю реальне життя: те, що чоловік говорить уголос — це максимум того, на що він готовий, і ні словом більше. А головне — я знаю базовий закон чоловічої природи: доки система хоч якось працює, ніхто нічого міняти не буде. Якщо тебе влаштовує схема, ти експлуатуватимеш її рівно на тих умовах, які є зараз, доки ресурс не вичерпається. Тому — ні. Мене такий формат не влаштовує.
✨✨✨✨✨
Розділ 32. Рембрант
Наш новоспечений директор із логістики — цей мовчазний тип із білим волоссям та очима старого м’ясника — стояв біля воріт і методично шикував зміну Максима. Демони витягувалися в струнку, боячись зайвий раз моргнути. У повітрі між ним та пані генеральною директоркою сьогодні зранку висіла дивна, дзвінка холоднеча. Вони підписали якийсь товстий сувій за сніданком, скріпили його кров’ю і розійшлися по різних кутах, тримаючи одне від одного рівно півтора метра дистанції. Я в їхні корпоративні ігри не ліз. Моє діло — залізо і струм, але спостерігати за цими зухвалими психами із синдромом Бога було цікаво...
...З білобрисим усе було ясно: він мовчав, спостерігав, а потім бив одразу в горлянку. А от що в голові у жінки, яка за п’ять хвилин після підписання мені бюджету на диверсію йде висаджувати цвинтарні квіти під власним вікном — не знав би і провидець. Перед тим як відпустити мене в місто, вона мовчки простягнула мені важкий шкіряний тубус із трьома сувоями, скріпленими печатками місцевої управи та купецьких гільдій.
— Відкриєш, коли вони викличуть міську варту, — сказала вона тоді, навіть не підвівши очей від чергової цибулини павучої лілії. — І дивися не заляпай бланки кров’ю, Рембранте. Ми працюємо в правовому полі.
✨✨✨✨✨
розділ 33. Механіка процвітання.
Костянтин зробив крок, стаючи поруч. Наші передпліччя майже торкалися. 
— Двері відчинені, Анно, — його низький баритон ідеально вплітався в шум гірського вітру. Він озвучив саме те, про що я думала. — Твій відсоток лежить у західному сховищі. Пароль відомий тільки тобі. Умови нашого попереднього договору виконані повністю.
Я продовжувала дивитися на вогні ринку.
 — І що тепер? За два дні ти повернеш собі статус. Сядеш у крісло Володаря. Отримаєш назад свій абсолютний контроль.
— Поверну. І абсолютно спокійно впораюся з цим сектором сам, — його низький голос звучав рівно, без найменшої пози чи пафосу. — Я жив чотири тисячі років до твоєї появи, Анно. Моє життя не розвалиться, якщо завтра твої сліди розтануть на цьому серпантині. Мій сервер не впаде, а моє ядро не згасне. Я повноцінний без тебе. 

✨✨✨✨✨
❗❗❗❗❗
 Читати тут
Сваха для NPC та ї бос
https://booknet.ua/reader/svaha-dlya-npc-ta-bos-b456406?c=5065126
До фіналу 5 розділів!