✨ Доброго вечора, шановні митці й мисткині слова,  читачі й читачки✨

⚜️

Зустрічайте наших красенів-джентельменів:

Еліан, Крістофер і Едвард 

Хто подобається Вам найбільше?))

⚜️

У наступному — завершальному блозі зберу красунь-дівчат історії 

⚜️

Так, фінал, на цей раз підійшов упритул. А сьогодні чотири нові глави презентую уривками й візуалами:

зображення клікабельне

Він не встиг сказати більше.

 

Місіс Кейтлін, яка досі стояла біля порога з порожньою тацею, раптом схопилася за одвірок. Таця вислизнула з її рук і дзенькнула об підлогу.

 

— Австралія?.. — прошепотіла вона.

 

На мить її обличчя стало зовсім нерухомим. Вона спробувала вдихнути, але повітря ніби не вистачало.

 

— Стюарт…

 

Ім'я прозвучало майже без голосу.

 

Еліан кинувся до неї першим. Встиг підхопити за плечі, коли вона почала осідати. Емілі опинилася поруч і допомогла обережно посадити місіс Кейтлін на найближче крісло.

 

— Води! — покликала леді Маргарет, уже підводячись зі свого місця. — Негайно!

 

Мері завмерла на мить, а потім кинулася до дверей покликати іншу служницю.

⚜️

зображення клікабельне 

Вони обрали столик трохи осторонь від інших.

 

Коли їм принесли каву, Крістофер відкинувся на спинку стільця й задоволено зітхнув.

 

— Ось тепер можна говорити про справи. Едварде, розкажи Еліанові, що саме потрібно гільдії.

 

Едвард поставив чашку на блюдце.

 

— Нічого надзвичайного. Кілька членів гільдії замовляють портрети родин, а також хочуть мати зображення людей, які стоять за суднобудівництвом. Не офіційні, застиглі портрети для кабінетів, а щось живіше. Щоб за обличчям відчувалася людина.

⚜️

зображення клікабельне 

Едвард підвівся.

 

На мить він ніби забув, що збирався сказати. Не тому, що не знав, як уклонитися, — цього його ніхто не міг би позбавити. Просто обличчя, яке він устиг роздивитися на портреті, тепер було перед ним живим. З тією самою м'якістю в очах і легкою задумливістю, якої пензель іще не зміг передати до кінця.

 

Емілі теж затримала на ньому погляд. Недовго, але досить, щоб у кімнаті стало тісніше від несказаного.

— Бетховен. Соната «Буря»?

 

— Саме вона.

 

— Я люблю її.

 

Вона не стала чекати, а просто підійшла до рояля, відкинула кришку й сіла. Пальці лягли на клавіші майже без приготування.

 

Мелодія почалася тихо. У ній справді було щось від утрати, яка не просить сліз, а лише пам'яті. Крістофер на мить затримав пензель. Мері перестала поправляти плаття. Едвард стояв біля вікна й дивився вже не на портрет, а на Емілі.

⚜️

зображення клікабельне 

Місіс Кейтлін подивилася на нього уважніше. У її погляді не було докору, лише втома людини, яка надто довго вчилася жити з утратою.

 

— Ви завжди були уважнішим, ніж самі про себе думаєте, Еліане.

 

Ці слова вразили його сильніше, ніж він очікував.

 

— Не завжди, — тихо відповів він.

 

Він згадав, скільки разів останніми днями відкладав складні розмови, сподіваючись, що час зробить їх простішими. Але час нічого не вирішував замість нього. Він лише наближав мить, коли рішення доведеться виконати.

⚜️

Сонату № 17 ре мінор “Бурю” Бетховена можна послухати тут:

⚜️

Також зловив цікавинку. Ніколи такого ще не було. Два останні розділи вийшли повністю ідентичні за розміром. Ось:

У Вас таке було?))

Всіх запрошую до читання  «Між двома подихами».

обкладинка клікабельна

Це фентезійна історія про кохання з елементами стімпанку.

Завжди радий Вашим враженням, думкам і коментарям.

Дякую!❤️

Усім бажаю творчої наснаги, продуктивності, натхнення й мирного вечора ✨

З повагою

Ромул Шерідан ✨