Подобаються мені книжки з хорошими ідеями.  Такими, що створюють у читача правильні установки, тими, що душа приймає беззаперечно. Ось і ця книга привабила мене насамперед своєю ідеєю, заявленою відкритим текстом в анотації — досягненням взаєморозуміння між чоловіком та жінкою, виправленням помилок, збереженням сім’ї. Це стало головним критерієм мого вибору на МАРАФОНІ Тетяни Гищак, хоча конкуренцію книзі складала моя улюблена космічна фантастика. 

Отже розбираємо сьогодні фентезійний роман з витіюватою назвою “Дебаг для господині Аркануму (або “синтаксис другого шансу”).  Автор — Orishka Marisabelka.

Насамперед мене зацікавило питання: чому роман в такому популярному жанрі, з такою  правильною ідеєю не набрав популярності під час публікації. І дійсно, незначна кількість переглядів, вісім лайків і лише три привітальні коменти це надзвичайно мало для книги, яка у автора зовсім не є дебютною. Отже спробуємо розібратися.

Олена і Максим — подружжя так би мовити “старшого молодого” віку. Обом десь під сорок і одружені вони чи то вісімнадцять, чи двадцять років (в показаннях автор плутається). У них є кілька дітей. На початку роману згадується про двох синів, що бувають за кордоном (зокрема у Варшаві та Ванкувері), наприкінці — дочка, що чекає батьків удома. Ще в одному місці йдеться про дочок у множині, з чого роблю висновок, що дітей у подружжя як мінімум четверо. 

Максим забезпечує сім’ю — має власну фірму. Він інженер, але чим конкретно займається, я не зрозуміла, припустила лише, що він айтішник, бо у зв’язку з ним згадуються промти, коди, баги, синтаксис і архітектура, тобто те, що притаманне IT спеціальностям. Втім, я можу помилятися, бо моїх технічних знань явно не вистачило, щоб це остаточно осягнути. В будь якому випадку він заробляє добре, от тільки не пам’ятає скільки саме — один раз каже що десять тисяч баксів чистими, інший, що шість. 

Олена — домогосподарка, вона — основа міцного сімейного тилу. Ось тільки Максим цього не бачить, вважає, що в основі їхнього добробуту лежать лише зароблені ним гроші. Він постійно знецінює жінку, дорікає їй. А вона ж має дві вищі освіти — інженерну і хіміко-технологічну, та зразково, користуючись усіма своїми знаннями, веде як домашній побут, так і Максимів ФОП.

І ось, одного разу, після чергового вияснення стосунків, з ними стається дивний випадок. Максим несподівано активує дивний артефакт — мідну пластину з рунами, яку, у якості сувеніру, привіз їм з Ванкувера старший син. Після цього подружжя переноситься в паралельний світ, де на них очікує маса пригод. 

Чому я так детально зупинилася на способі їхнього потрапляння? А тому, що наприкінці роману стверджується, що перенеслися вони зовсім не з дому і не через артефакт. Причинами переносу називаються: “коротке замикання в серверній коли нас сюди вибило”, а в іншому місці “раптовий вибух на трансформаторній підстанції”.

На жаль, подібними логічними невідповідностями рясніє весь текст, що робить читання не комфортним. І це попри те, що сюжет в книзі побудований правильно. Він доволі цікавий і оригінальний хоча б тим, що подружжя попадає в інший світ разом (не пам’ятаю, щоб десь подібне зустрічала). 

Також позитивним моментом роману є цікаво зображене прогресорство, хоча тут дещо псує картину технічний сленг. Величезна кількість термінів, що вживаються, явно не розрахована на пересічного читача, а жодного посилання, яке пояснювало би значення специфічних слів, у книзі немає. 

При цьому загальний стиль книги цілком прийнятний, читається легко. (Зізнаюсь, мені ще не доводилося писати такої протиречивої рецензії!) Видно, що роман  перевірявся за допомогою штучного інтелекту. 

По мірі читання у мене виникла підозра, що початок книги був написаний набагато раніше ніж завершення і, можливо, російською мовою. Бо в тексті трапляються і росіянізми, і дослівний переклад з російської з втратою змісту.  

Тут здебільшого повправлявся ШІ. Наведу те, що здалося мені сумнівним:

• Слово “хутра” там де йдеться про ковальські міхи. Міхи походять від мішків, а не від хутра.
• “Скляний пухир” там де йдеться про пляшку. В даному випадку доречним буде слово “пузир”. А пухир це трохи інше (рос. волдырь).
• “Смертоносний склад” як синонім слова “зілля”. Можливо так сказати припустимо, але доречніше було б “смертоносна суміш”.
• “…купити моє розташування своїм статусом…”  Під розташуванням, вочевидь, малася на увазі прихильність?
• “Цей замовлення”. Вочевидь в оригіналі був “этот заказ”.
• “Їх розірве зсередини як гнилу гарбузу”. Ті самі яйця — ШІ переклав тыкву як гарбузу.
• “Він побачив її у дорожньому сукні…” Те саме: ШІ-переклад вислову “в дорожном платье”.
• “Неслихо ступаючи”. Тут взагалі неологізм, які так полюбляє ШІ. Варто виправити на “нечутно ступаючи”.
• “Залізнична дисципліна”. Людина подібного ніколи не написала б. 

Ну і з власних помилок автора: 

• Майже в усьому романі авторка називає ливарню  кузнею і лише ближче до кінця виправляється. Це знову таки свідчить, що фрагменти, які писалися в різний час, були погано узгоджені. 
• Чи може баронеса керувати графством? Чому тоді не графиня? Адже це у волі автора. 
• “Він підібрав ключ, загасив каганець і рушив темним тунелем назад до порту…” — Дарма він загасив каганець. В повній темряві він не те, що до порту не дійде, а взагалі може рушити в зворотньому напрямку. 
• Звертання “ваша світлість” до офіцера, якого командир  посилає супроводжувати пані-підприємицю. Не знаю наскільки це припустимо. Зазвичай так звертаються до герцогів. 
• “Максим спав просто на столі, поклавши голову на зігнуту ліву руку”. Якось пристойніше буде виглядати, якщо Максим спатиме сидячи за столом.

Назва книги неординарна і дуже специфічна. Не всі шанувальники фентезійної літератури зрозуміють її з наскоку. Особливо це стосується читачок старшого покоління, яких, смію вас завірити, на Букнеті немало. Мені особисто подобаються оригінальні назви, але лише ті, що беззастережно зрозумілі, без специфічних термінів. Саме за принципом зрозумілості я вибираю книжки для читання, хоча цілком здатна перекласти слово “дебаг” і в курсі, що “синтаксис” це не лише філологічний термін.  

Анотація приваблива і відображає суть книги. Варто лише прибрати із неї одруківку в слові “злиднях”. А от обкладинка викликає багато зауважень. На екрані гаджету вона виглядає суцільною темною плямою на якій неможливо розібрати ні малюнку, ні назви книги (хоча вона написана великими літерами). Ім’я автора відсутнє взагалі, принаймні я його на палітурці не знайшла. Чи варто нагадувати, що обкладинка і назва це те, на що читач звертає увагу найперше? Отже, причини непопулярності книги зрозумілі — занадто багато дрібних помилок, які, втім, зовсім не важко усунути. На мою думку, цим неодмінно потрібно зайнятися, щоб якнайшвидше довести роман до ладу. Свій лайк я книзі поставлю. Не маю сумніву, що вона здатна підкорити серця читачів — книги, що несуть подібні посили зазвичай користуються великою популярністю. Гадаю, так буде і з цим твором. Бажаю авторці успіхів.