У нас відпустка — це завжди пригоди. Причому такі, що потім є що згадати. Іноді навіть хочеться не згадувати, але сімейний архів усе пам’ятає.

Цього разу план був чудовий: 3 дні в Римі, тиждень на Кіпрі, сонечко, море, відпочинок.

Компанія теж солідна: я, чоловік, діти та його батьки.

Ну ви зрозуміли. Уже від самого складу компанії трохи тіпає око. ?

Почнемо з Рима.

Я так і не зрозуміла це місто. Колізей — прекрасний, тут без питань. А все інше — суцільна юрба туристів. За три дні я лише один раз почула українську мову. Російську — кілька разів, але не завжди зрозуміло, це свої чи… Ну, ви розумієте.

Рим відгуляли, смачної пасти наїлися. Далі за планом — море, сонечко, релакс.

Що ж могло піти не так?

Ми пропустили свій літак. ?‍♀️

Я чомусь думала, що Ф'юмічіно — маленький аеропорт. Ага, зараз! Це величезна територія, де можна окрему екскурсію проводити.

Ми пройшли там приблизно 3000 кроків уздовж терміналів. Чому я так точно знаю? Бо беру участь у челенджі: 14 днів поспіль потрібно проходити щонайменше 12 000 кроків на день. Тож останнім часом я вимірюю кроками буквально все. ?

Рейс мав бути о 8:35. О 7:15 ми вже були в аеропорту. Але з'ясувалося, що виліт затримується до 10:17.

Чудово! Є час випити кави. Я ще й покрокувала терміналом, щоб виконати свою норму.

О восьмій пішли на реєстрацію. А далі почалося наше традиційне сімейне шоу — «Як запхати все життя у валізу на 20 кілограмів».

Зважили валізи, переклали речі, знову зважили, знову переклали… Думаю, кожен, хто подорожує лоукостерами, знає цей квест.

І ось о 8:20 нам повідомляють, що реєстрацію багажу вже завершено.

Летіти можемо. Але без валіз!

Співробітниця Ryanair каже: кидайте валізи й біжіть до літака, бо гейт скоро закривається. І взагалі не факт, що встигнете.

Я дивлюся на годинник. До вильоту ще більше години! ЯК ЦЕ МИ НЕ ВСТИГАЄМО?!

Чоловік вирішує залишитися з валізами й шукати інший переліт. А я, діти та свекри беремо ноги в руки й мчимо до літака.

І ось тут я зрозуміла справжній масштаб Ф'юмічіно.

МИ БІГЛИ 40 ХВИЛИН. СОРОК!

По аеропорту. З дітьми. На нервах. Із серцебиттям, яке вже подумки викликало собі швидку.

Звісно, ми запізнилися. Літак полетів без нас.

Поки ми намагалися відновити дихання й переконати серце, що воно нам ще потрібне, до нас добігли ще четверо таких самих пасажирів.

Тобто ми були не єдині генії, які вирішили, що за годину до вильоту можна спокійно пити каву в іншому кінці аеропорту. ?

Мій особистий підсумок Рима: місто запам'яталося. Але має статус «Та ну нах… Ніколи знову!».

Чоловік тим часом знайшов нам інші квитки. Щоправда,  дорога займняла понад добу, додатковий переліт і ніч в аеропорту.

До речі маленьки аеропорти зачиняються на ніч і всіх туристів просять покинути будівлю)))))

Відпустка ж потрібна, щоб відпочити!

От ми й відпочиваємо. Від відпочинку. А ще від дороги. І трохи одне від одного.

Бо емоції я, як уже писала раніше, зазвичай викидаю в розмові. А в родині чоловіка вони виходять у вигляді претензій і скарг.

У результаті пересварилися всі між собою.

Обожнюю ці сімейні відпустки! ❤️

Найцікавіше, що це не вперше. Щороку приблизно один сценарій: їдемо разом, десь по дорозі всі одне одного починають трохи дратувати, потім сваримося… А наступного року знову плануємо спільну відпустку.

Бо традиція! ?

Але цього разу я зробила важливий висновок: в аеропорт потрібно приїжджати щонайменше за дві години до вильоту й чекати біля гейта. Навіть якщо рейс затримується. Особливо якщо аеропорт завбільшки з невелике місто.

Наразі ми вже дісталися Кіпру. Тепер у планах море, сонечко й відновлення після всіх пригод.

І в мене до вас два питання.

1. Хто ще пропускав літак? Розкажіть, будь ласка, що сталося. Хочу знати, що ми не самі такі. ?

2. А у вас сімейні відпустки з батьками — це приємні спогади чи теж окремий вид екстремального туризму?

Може, є люди, які їздять усією великою родиною й жодного разу не посварилися? Розкажіть, як вам це вдається. Бо я хочу знати секрет! ?