— Таточку, у мене до тебе серйозна розмова! — телефоную йому в неділю зранку, поки не передумала. — Ти не міг би до мене зараз приїхати?

— Щось термінове? Вікторія зараз у Діани, і ми зможемо приїхати тільки після обіду.

— Я хотіла б зустрітися тільки з тобою, це особисте…

— Буду через годину, — відповідає тато.

— Цілую! Чекаю…

Ретельно готуюся до приїзду батька. Одягаюся так, щоб легким рухом руки продемонструвати свій живіт. А поки підходжу до дзеркала й дивлюся на себе. Ну що ж, Вероніко Григорівно, сьогодні починається нове життя. 

Про всяк випадок — як останній аргумент — дістаю конверт із результатами генетичного тесту. Мені не хочеться його використовувати, але якщо тато аж надто наполягатиме на тому, щоб розібратися з батьком дитини, доведеться показати цей конверт і пояснити, що він не має на це жодного права.

Це буде свинством з мого боку й назавжди зіпсує наші стосунки, але підставляти Вадима і тим більше Едварда я не буду…

До приїзду батька залишається ще хвилин двадцять, і я знову заходжу у фейсбук. На сторінці Едварда з’явився новий альбом: «Останні дні в армії!». І, судячи з викладених фото, не такі вони й легкі…