— Мариночко, привіт! — сестра бадьоро зустріла мене на порозі великої, залитої сонячним світлом зали. — Як добре, що ти вирвалася! Давай швидко заваримо чаю, поки в мене немає учениць. 

   Але не встигли ми навіть підійти до столика, як у Христини гучно задзвонив телефон. Вона незадоволено зітхнула, глянувши на екран. 

— Ох, це терміново з приводу оренди... Мариш, я мушу вийти на рецепцію на кілька хвилин, добре? — скинула вона вибачливий погляд і вибігла в коридор.

— Та йди, звичайно, я посиджу, — посміхнулася я.