Привіт усім. Сьогодні хочеться поговорити не про сюжети, не про нові розділи чи проди, а просто про нас із вами. Про те, як ми взагалі вивозимо цю реальність.
Останнім часом ночі знову зливаються в один суцільний гул тривог і вибухів. Іноді після чергового недоспаного ранку або важкої 12-годинної робочої зміни сідаєш за клавіатуру, відкриваєш файл із рукописом... і просто дивишся на курсор, що блимає на білому тлі. Слова здаються якимись порожніми. Важко вигадувати драми, напругу чи детективні загадки для героїв, коли справжня, невигадана напруга щодня висить у повітрі важким свинцем.
Але буває й інакше. Буває, що саме текст стає єдиним справжнім укриттям — не бетонним, а ментальним. Це можливість пірнути у світ, де ти сам контролюєш правила гри. Де зло обов'язково отримує по заслугах, а кожна заплутана історія має свій логічний фінал. Іноді здається, що писати зараз — це наш особистий акт непокори. Доказ того, що ми продовжуємо творити і мріяти, незважаючи ні на що.
Тому хочу сьогодні запитати вас, колеги-автори: як ви зараз? Чи пишеться вам під ці обстріли? Творчість для вас у ці дні — це рятівне коло, за яке ви хапаєтесь, чи навпаки — зараз пауза, бо на вигадані світи просто не вистачає моральних сил?
І ви, любі читачі: як ви тримаєтесь? Чи рятують вас книги від нескінченної стрічки новин? Чи можете ви зараз зосередитися на читанні, ховаючись у коридорах чи підвалах?
Поділіться в коментарях. Мені справді цікаво, і зараз дуже важливо відчувати, що ми не одні в цих емоціях.
Бережіть себе і своїх близьких. Тихих нам усім ночей і безпечних днів. Обіймаю, ваш Олександр.
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТак хочеть багато написати, але ні. Окрім обстрілів та тривог навалються іще й особисті проблеми. Ти тільки звикаєш до одніє реальность, упс і потібно знову перелаштовуватись. Інколи нічого не хочеться зовсім. Життя має тривати, як творчість пишу, читаю.
Жодних пауз.
Дуже знайомий стан, коли відкриваєш документ, а нічого не пишеться. Ідеї є, картинка у голові уже склалася, але сил писати нема(
Обіймаю Вас. Бережіть себе та близький ♥️
Олександр Кармаліта, ♥️♥️♥️
Ви знаєте, а якраз творчість і є мій порятунок. Коли пишу, то не звертаю увагу ні на що- на те, що голодна, що щось болить, що за вікном виє сирена. Звичайно, на вибухи реакція є, але навіть тоді не відхожу від клавіатури. А сенс? Сховатись ніде... Підземка далеко, підвал в будинку- не сховище, а вряди чого - братська могила. От і не реагую. Буде так, як бути повинно. Навіть, якщо буде не так.
Інша справа, що ідеї в голові є не завжди. Але якщо вже є і щось почала, то...))
Тримаймось. І гарне, і погане має завершення. Колись.
Слава богам, виїхала з дитинчам до батьків в село.
Але як з пузом в Києві сиділа, то таке собі. Єдине, що рятувало в коридорі під час тривоги, то телефон і книжка.
Мені здається, зараз у багатьох із нас стільки перевантаження, що буває просто важко на чомусь зосередитися.
Колись був мультик про двірника, і там звучала фраза: «Не йдеться і не їдеться, тому що ожеледиця». От і в нас так — тільки замість ожеледиці нервове перевантаження.
Мене зараз заряджають офлайн-майстер-класи й живе спілкування з творчими людьми ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати