"Квартира поверхом ліворуч", оновлення завтра о 3:00 

Містика, жахи, таємниці минулого і трохи драми. 

Важкий гул двигуна заповнив тишу. Світло-коричневі двері розтулилися, за ними промайнула тінь. Невисока. Точніше — низенька. Данило не встиг її роздивитися, бо стулки знову зімкнулися.

— Завжди барахлить, — хмикнула Майя й натиснула кнопку ще раз, затримавши на ній палець.

Нарешті двері повільно, ніби неохоче, розкрилися. Світло проникло в кабіну, і Данило опустив очі. Там стояла вже знайома дівчинка — білявка з двома косичками. Вона притискала до себе зайця. Рожевого. 

— Здрастуй, Солю, — лагідно сказала Майя.

Дівчинка щось сердито пробурмотіла собі під ніс і оминула їх.

Брюнетка тихенько пирхнула й першою увійшла до ліфта. Данило обернувся й лише тоді помітив, що дівча, зупинившись перед входом у чорний тунель, дивиться на нього через плече. Зацікавлено. Але якось надто по-дорослому. Ніби їй зовсім не п’ять. Ніби вона розуміє щось таке, чого Данило поки що не здатен збагнути. 

— Гей, відпасуй м’яча, будь ласка! — гукнув хтось. 

І тоді фігура матеріалізувалася остаточно: біло-синя, до болю знайома форма. Тільки обличчя розгледіти не вдавалося, ніби його нашвидкуруч намалювали олійними фарбами, так і не надавши рисам чіткості. 

Данило невпевнено копнув м’яча. Пас вийшов чітким, прямісінько під носочок примарному гравцю. Той подякував, дитячі голоси розчинилися в шумі вітру, а поле затягнуло молочним туманом.