Сьогодні до самого ранку дописувала історію Азазеля. І от коли вже редагувала епілог, раптом зловила себе на думці… А це ж уже п’ята книга. П’ята, ви тільки уявіть! І жодної з цих історій могло просто не бути, якби не ви. ❤️

Адже «Грішний» взагалі не мав отримати продовження. Я написала його ще на початку повномасштабного вторгнення, коли всередині було стільки страху, болю й переживань, що часом здавалося, ніби я просто не витримаю. Мені потрібно було кудись подіти всі ці емоції, і я знайшла порятунок у вигаданому світі, де могла хоча б на якийсь час забути про реальність і сама керувати долями своїх героїв.

А потім ця історія кілька років просто лежала собі в чернетках. І лише цього року я нарешті наважилася показати її вам.

Господи, як же я зараз рада, що зробила це! ❤️

Бо ви навіть не уявляєте, що для мене означає вся ця історія. Я досі іноді читаю ваші коментарі й усміхаюся, як дурненька. А іноді й сама можу пустити сльозу, коли бачу, наскільки сильно ви переживаєте за моїх героїв. За людей, яких я колись просто вигадала у своїй голові!

І ось тепер у нас ціла родина. Величезна, зі своїми характерами, непростими долями, історіями кохання. І я настільки до всіх них прив’язалася, що навіть не хочу думати про той день, коли доведеться написати останній епілог.

Знаєте, сьогодні мені водночас і радісно, і трішки сумно. Радісно, бо ще одна історія знайшла своє щасливе завершення. А сумно, бо це означає, що з Азазелем і Кариною теж доведеться прощатися. Хоча попереду в нас ще Харон, тому носики не вішаємо! ❤️

Але найбільше мені зараз хочеться просто обійняти кожного з вас і сказати величезне дякую.

За те, що колись полюбили «Грішного» настільки, що попросили продовження. За те, що залишилися зі мною. За кожен ваш коментар, кожне добре слово, за всі ваші емоції й любов до цієї божевільної родини.

Я сиділа сьогодні над тим епілогом і думала, як же дивно іноді складається життя. Колись я писала, щоб хоч трохи втекти від власного страху й болю, а тепер ці історії дарують стільки емоцій не лише мені, а й вам.

І це, мабуть, найкраще, що могло статися зі мною.

Люблю вас, мої хороші! Дуже-дуже! І дякую, що подарували цій родині життя, про яке я навіть не мріяла. ❤️