- Приємного, напевно, було більше. Правда, Максе? - шипить Артур якось не дуже привітно.

- Я люблю спілкуватись з людьми, тому скоріше так, ніж ні, - хмикаю.

Уважно дивлюсь на нього, не розумію, що він хоче цим сказати. 

- А у вас все обмежилось лише спілкуванням? - мружить на мене очі.

- Що ти маєш на увазі? - теж мружусь, і нахиляюсь до нього. - На що ти натякаєш? Кажи прямо.

- Ні на що, - відводить погляд. - Просто пізні вечері, це так дивно. Наче люди не можуть все владнати у робочий час.

- Артуре, видно, що ти з клієнтами не працюєш, - вмішується батько. Він в нас багато років піднімав цей бізнес і знає усі нюанси. - Якщо хочеш, щоб фірма працювала, то треба інколи жертвувати і вечером і вихідним. 

- У мене є свої обов'язки, - фиркає брат, обурений, що його тицьнули на місце. 

Артур в нас інтроверт, він не полюбляє спілкуватись з людьми, тому я взяв цей обов'язок на себе. 

- Годі про роботу, дайте відпочити хоч вдома, - коментую і куштую фірмову мамину запіканку.

- До речі, а де ж твоя наречена сьогодні? Чому сам? - питає тато. Він не дуже у захваті від Мілани, але терпить її у своєму домі. 

- Вже досить пізно, не хотів її турбувати. Нехай відпочиває. 

- Звичайно, у тебе була сьогодні компанія веселіша, - чую тихе буркотання Артура.

І тут до мене доходить, що він сердиться через те, що я поїхав з офісу з Ліліт. Невже та дівка справді йому подобається? Ревнує? Після нашої останньої розмови, коли я вказав на його нечемну поведінку, я не помічав більше між цими обома чогось інтимного. Мені здавалось, що Артур просто погрався з нею і забув. А виходить, що не все так просто. Він зацікавлений Ліліт. І це проблема, бо я теж цікавлюсь нею. 

Після вечері ми залишаємо батьківський дім і разом йдемо до стоянки, де припарковані наші автомобілі. Відчуваю напругу між нами і розумію, що брат ще не заспокоївся.

- Куди ти її возив? - нарешті дочікуюсь продовження його претензій.

- Кого? - вдаю, що не розумію, про що він. 

Дістаю з кишені брелок, відмикаю машину.

- Ліліт, кого ж і ще, - злиться. - Ти думаєш, що я взагалі дурний, нічого не розумію? То ти мені вичитав лекцію, щоб я не зв'язувався з секретаркою, і як тільки я відійшов, сам вирішив зайняти моє місце? Це ницо.

- Не перекручуй, - фиркаю, відчуваючи неприємний тиск у грудях. - Я не забороняв з нею зустрічатись.  А те, що ти її покинув, це вже твоє рішення. 

- Он як? - шипить, весь червоніє і важко дихає. - Робиш з мене дурня, нехай. А як же Мілана? Ви заручені, а ти водишся з іншою.

- Артуре, заспокойся, - посміхаюсь напружено, згадую, як мої пальці проникали у жіноче тіло. - Я просто завіз її додому і все. 

Він мить уважно дивиться на мене, наче вирішує, чи вірити. 

- Якщо ти зрадиш Мілану, тоді я...

- Ну що ти? - перебиваю його. - Розкажеш їй? Будь ласка, я не проти. Я навіть можу сам їй розказати. 

Брат дивиться шоковано, а потім відступає, йде до своєї машини, не сказавши ні слова.

Сідаю за кермо і важко зітхаю. І як я взагалі у все це вліз? Хіть — найбільший ворог для чоловіка. Спочатку не думаєш, береш що хочеш, а потім шкодуєш. 

Так сталось зі мною декілька місяців тому. Це відбувається зараз. Я хочу руду, божеволію, коли до неї торкаюсь і розумію, що будуть проблеми, якщо я дам волю цим почуттям. 

Вже збираюсь їхати, як дзвонить телефон.

Мілана.

- Любий, ти приїдеш до мене сьогодні? - запитує лагідно.

- Ні, лягай відпочивати. Я дуже стомився, було багато роботи.

- А де ти зараз?

- Я був у батьків, їду додому, - кажу і відразу шкодую про це.

- І мене не взяв до них? - чую претензію в її голосі. - Максе, хіба я не твоя наречена? Чому ти поїхав до батьків без мене? 

https://booknet.ua/book/llt-kuplena-dlya-brata-b423731