До сьогоднішнього розділу книги Щоденник служниці 

"Люсіль взялась до роботи, звично, думаючи все про одне й те саме. На одній полиці книги стояли трохи нерівно, і вона дістала їх, помітила, що в одній чи то загнуті сторінки, чи то вкладені всередину аркуші. Перегорнула, розправляючи, щоб все було рівно, як слід, і раптом помітила обривок паперу з рядками знайомим почерком.

«Він був певен, що така любов майже гріх,
що він творить легенду, де ніжності місця нема.
Не листи палив – спогад, як грівся в руках моїх,
коли саваном білим вкривала місто зима»."

І трохи з «за лаштунками книги». Вірші в цьому розділі і в наступних, що ще очікують свого часу – стилізація і художнє припущення за мотивами подій і ситуацій, які згадувались в історичних матеріалах. Насправді ж більшість особистих листів і віршів генерала Жюно не збереглись, швидше за все або через фінал його життя, або тому що багато сучасників згадували, що він був надмірно емоційною людиною і багато що з написаного могло не надто добре відобразитись на репутації. Наполеон дорікав йому за «сентиментальність, як в німецької панянки». І спалював листи (як взагалі більшість особистого листування, щоб створити для історії красиву легенду), залишились тільки натяки, що там могли бути спогади з юності, які в легенду не дуже вкладались.

Так от, справжній вірш! Зберігся бо був написаний на коробці з шахами, яка належала Гортензії де Богарне. Жюно написав цей вірш після того, як кілька разів поспіль програв прекрасній дамі в шахи. 

Оригінал:
Dans ce beau jeu je vois l'embleme
De tout ce que vous inspirez:
Fou celui qui vous dira 'J'aime,' 
Roi celui que vous aimieruz.

Мій переклад (в чотиривірш не вклалась, але вже як є)

У вашій грі краса і гострий розум,
У вас вражаюче легка рука.
Король, напевно, був би гордий
Довірить вам свої війська.

А підкорити ваше серце не під силу
Ні герцогу, ні королю.
Хто в світі віднайде сміливість
Вам мовити: «я вас люблю»?