Якщо ваша кукуха ледь тримається після останніх подій, то я рекомендую повертати їй притомність гумором) Ендорфіни на дорозі не валяються! Але є в моїй книзі, на яку сьогодні діє солідна така знижка

Між метаморфами та драконами — давня, міцна, як діамант, ненависть.
А я? Я — останній метаморф у цілій імперії крилатих, нахабних, зарозумілих… ну, ви зрозуміли. І щоб вижити, доводиться або майстерно прикидатися кимось іншим, або… втратити голову. Не в переносному сенсі, а цілком буквально.
Дракони звикли брати від життя все: скарби, владу, жінок. І навіть проводять відбори в гарем! Я туди точно не збиралася… Але випадково врятувала дракона. І, як виявилось, це була найнебезпечніша помилка мого життя.

– Передумала нас із нареченим знайомити? – насмішкувато запитав за моєю спиною Каїл.
– Ще чого! Просто відпочивала, – я різко смикнула двері корчми на себе і переступила поріг.
У ніс тут же вдарив запах алкоголю та поту. По вухах – гучна музика, а в серці прострелило надією, варто було краєм ока помітити Грума.
Ось він мій порятунок!
– Він! – тицьнула пальцем у орка, що взагалі ні про що не здогадувався.
– Схоже, наречений не поділяє твоїх почуттів, вогнику, – почухав бороду Рург.
На колінах Грума сиділа якась білявка, а сам орк занурився обличчям у її пишні принади.
– От зрадник! – я кинулася до фальшивого нареченого і стягла за волосся білявку з його колін.
– А-а-а! – репетувала ця нещасна.
Я би перепросила у неї, але для драконів потрібно бути переконливою, тому…
Втрачати мені не було чого – я грала правдоподібно до жаху. Власного і оточуючих.
– Знатимеш, як чужих чоловіків до себе притискати, – надривалася я.
Зробила добро? Врятувала лускатого? Обжерли, наслідили, скло вибили, то тепер ще від відбору відбивайся. Інакше запхнуть у гарем.
– Алішо? – витріщив очі Грум.
Дракони загиготіли.
– Баба-грім, справжній буревій, – зауважив Рург. – Я вже не впевнений, що хочу віддавати її на відбір Емметту. Раптом вона йому не по зубах?
– Ти! Я тобі вірила, негіднику!
Від звуку ляпаса навіть музика в корчмі замовкла – всі завсідники, роззявивши роти, насолоджувалися видовищем і заїдали хлібом.
– То я ж пропонував, це ти відмовила!
Каїл позаду мене гимикнув, і довелося терміново рятувати ситуацію:
– Жодного гріха до весілля!
У Грума смикнулося око.
— Ну, коли з ним усе вже зрозуміло – зрадник і негідник, може, й на відбір злітаєш? Подивишся одним оком, раптом і сподобається?
Ага, зараз!
Мене як вітром здуло прямо на коліна до орка.
– Груме, любчику. Ах, не можу без тебе, бідося. Люблю до смерті!
Бажано смерті орка, але цього вже уточнювати не стала. Глядачі сьорбали медовуху, жували м'ясо і очей від нас не відривали, як зачакловані.
Мене вже було не зупинити.
– Звичайно я тобі пробачу, любий. Он як ти страждаєш і побиваєшся від скоєного! – добила «нареченого» я.
– А шо тут, – спробував було обуритися Грум, а мене прямо прострелило від думки, що зараз цей лисий грарх зіпсує нам всю легенду!
Я просто метаморф, який шукає вихід із складної ситуації. Невже так важко було підіграти?!