— Чому я не здивований? - голос його спокійний, але напружений. - Я так і знав, що ти припрешся сюди.

Він скорочує між нами відстань і протягує мені руку, потискаю її. Відчуваю легке хвилювання через майбутню розмову. Дядька я теж не бачив усі ці роки. Розглядаю його обличчя і виловлюю нові зморшки біля очей. А шрам його, здається, став ще виразніший. Колись він був красенем, жінки за ним мліли. Це було до того, як його пирнули ножем і він ледве вижив. 

Постраждав через кохання. 

— І я тебе радий бачити, дядьку Борисе, - кажу весело та усміхаюсь.

— Ти хоч уявляєш, скільки зусиль докладено, щоб витягнути тебе з того лайна, в яке ти себе зарив? - тепер він не приховує емоцій і його обличчя перекошується від злості. 

— Я дуже обережний, - відповідаю легко та знизую плечима. - Їжджу на мотоциклі, а шолом мій повністю затонований. Ніхто мене не бачить.

— У тебе є мотоцикл? - захоплено запитує Аліса, смикнувши мене за руку.

Вона дивиться на мене широко розкритими очима знизу вверх, наче маленька дівчинка, яка бажає іграшку.

— Обіцяю, я тебе на ньому покатаю, потім, - пальцями торкаюсь її вилиці і вона киває.

— Якщо тебе зупинять патрульні, - продовжує свою тираду дядько. - Будуть проблеми. Захочуть перевірити документи.

Він схрещує руки на грудях, продовжує свердлити мене докірливим поглядом. Його побоювання зрозумілі, він не хоче, щоб його племінника посадили. Але хіба після стількох років хтось пам'ятає про мене? Навіть рідний батько не згадує, не те що звичайні чужі люди. Ці двоє єдині, хто залишився моєю сім'єю.

— Ти забув? - витягую з внутрішньої кишені гаманець, де завжди знаходиться мій новий паспорт. - За документами я звичайний кухар з бідної сім'ї. Кому я потрібен?

Дядько переминається з ноги на ногу. Аргументи його закінчились, але він все одно вважає, що мені тут не місце. Що я повинен до скону сидіти у тій глухій дірі. 

— Вона того не варта, - після короткої паузи промовляє Борис. Говорить твердо, хоче до мене достукатись. - Облиш її. Дівчина обрала з ким провести своє життя.

Мене пересмикує, коли уявляю, що вона у ліжку з Миром. 

— Він мав оберігати її, а не привласнювати, - кажу зціпивши зуби. Кожен м'яз напружується, все моє тіло протестує проти того весілля. - Я так цього не залишу.

— Ви про кого? - сестра дивиться на мене широко розкритими очима.

— Твій брат вирішив перекреслити все, що я зробив три роки тому, через дівчину, з якою він колись зустрічався, - пояснює їй Борис, не відводячи від мене металевого погляду. 

— О, то ти приїхав повернути кохану? І з ким вона зараз? - її обличчя починає сяяти від цікавості.

Вона так дивиться на мене, що я не можу ігнорувати її погляду. Руками обвиває мій лікоть, тулиться до мого боку.

— Виходить заміж за Мира, - ціджу крізь зуби.

— Ви про Сашу? - охає від подиву. - Ти закоханий у Сашу?

— Ти її знаєш? - дивуюсь не менше за неї. 

— Так, нас Мир познайомив вже давно. Ми гарно спілкуємось, часто бачимось в університеті. 

В цю мить з'являється відчуття вигнанця. Всі мої рідні та близькі живуть звичне життя, спілкуються між собою. Тільки от тепер в їхньому житті немає мене. 

https://booknet.ua/reader/narechena-druga-pd-tiskom-bazhannya-b460288?c=5138652&p=1