Продовження книги

“Лавандове поле”

Вони сіли біля вікна, і Марійка відразу зрозуміла, що Адам не помилився: місце було саме таким, де хотілося затриматися, спостерігати за людьми й збирати дрібні деталі для майбутніх картин. Він помітив, як вона роздивляється світло на стіні, як погляд затримується на відбитті в склі, і не став перебивати її захоплення.

— Ти справді добре знаєш місця, — сказала вона, коли офіціант приніс каву!

— Я багато ходжу містом. Іноді без конкретної мети!

— Просто гуляєш?

— Просто дивлюся. Мені здається, ми часто пропускаємо найцікавіше, коли кудись поспішаємо. Усі шукають визначні місця, красиві фасади, відомі вулиці, а я можу пів години простояти біля дверей, на яких хтось залишив подряпину у формі півмісяця.

Лавандове поле