Ана примружилася. Щось дивне було у його голосі, але вона не могла розібрати, що саме. Що ж, принаймні він не дивився на неї як того разу – що вже саме по собі було хорошою новиною – і тим більше, не намагався загравати. Втім, уявити, що цей капітан міг би загравати, було б… дивно. Привітно усміхатися, говорити приємні слова… Ні, це не про нього. Напевно, він і жінку цілує з таким самим кам’яним виразом обличчя! 

Щось гостре проскочило в животі від цієї думки, і Ана Лорена, не встигнувши усвідомити, що саме вона робить, кинула погляд на його рот. Сухуватий, але добре окреслений…

Вона ледь не зойкнула від досади.

Про. Що. Вона. Думає?

— Не зовсім розумію, що саме ви маєте на увазі… капітане, — пробурмотіла дівчина, роблячи вигляд, що її зацікавила застібка її сумочки, і сподіваючись, що на щоках не з’явилося рум’янцю.

— Ваш супутник, здається, вміє розважати дам, — як ні в чому не бувало продовжив Мендес.

— А ви, здається, уважно спостерігали! — відрізала Ана, все ще копирсаючись у сумочці.

Він зламав цигарку навпіл.

Новий розділ "Нашої отрути" сьогодні о 20:00