Так так так, тік так)) Повернулася я і мох типурецензії, і також потік свідомості який я зливаю в голосовий чат Чату)) Бо цю книгу я коментувала з тактом, чуйством і розстановкой) 

А тепер Бліже до тела: 

Знайомтеся: Лев Вадимович. Начальник, трудоголік, дорослий самостійний чоловік, який чудово знає, чого хоче від життя. А хоче він працювати, працювати й, бажано, ще трохи попрацювати. Особисте життя? Та на біса воно треба, коли є робота?!

І є в нас Мішель. Дівчина з характером, власними принципами й чітким розумінням того, що робота та романтика — речі несумісні. Особливо якщо романтика передбачається з начальником.

Ага, звісно. Я теж багато чого собі обіцяла. Особливо почати нормально спати.

І тут почалося...

Спершу все досить пристойно. Офіс, робочі питання, колеги, наради. Лев керує, Мішель працює, усі займаються своїми справами. Ну майже всі, бо офісні пліткарі, здається, отримують зарплату за обговорення чужого особистого життя.

Але поступово між нашими героями починається щось цікаве. Лев проявляє турботу, Мішель почувається поруч із ним дедалі комфортніше, і обоє вперто вдають, що нічого особливого не відбувається.

Окремо хочу поговорити про оточення наших голубків.

Мама Лева — це просто золото. Жінка чудово розуміє, що її дорослий син, може, і навчився керувати людьми, але з власним особистим життям у нього ситуація трохи складніша.

Захар зі своїми розмовами про сімейне життя теж прекрасний. Особливо його філософія про те, що в стосунках один завжди неправий, а інший — жінка.

Ну що тут скажеш? Досвідчена людина. Вижила, зробила висновки, передає знання наступним поколінням.

Але справжнє свято для моєї внутрішньої пліткарки почалося після тієї самої вечірки. Так і звучало в голові голосом з Нетфлікс: Мій любий читачу... 

А потім з'являється легендарне «Левику». Усе. На цьому моменті я офіційно перестала сприймати Лева Вадимовича як суворого начальника.

А тепер про головне — про наших закоханих, які ще не зовсім закохані. Принаймні офіційно.

Мені подобається, як поступово розвиваються їхні стосунки. Немає цього вічного «побачила його — і ноги підкосилися, серце зупинилося, мозок пішов у відпустку».

Натомість є спілкування, спільна робота, турбота, жарти й поступове усвідомлення, що людина поруч уже давно стала чимось більшим.

Що мені найбільше сподобалося?

По-перше, сам Лев. Він не черговий мільйонер із комплексом бога, який вважає, що кожна жінка зобов'язана падати до його ніг. Він може бути серйозним, іноді трохи нахабним, але водночас турботливим, уважним і здатним на нормальні людські емоції.

По-друге, Мішель. Вона не розчиняється в чоловікові, не забуває про власні принципи й не перетворюється на безпорадну ромашку, щойно начальник усміхнувся.

По-третє, другорядні персонажі. Мама, Захар, Катя — кожен додає історії свого настрою. А без офісних пліткарів, погодьтеся, взагалі було б нудно.

І, звісно, гумор. Я люблю, коли романтична історія не намагається бути смертельно серйозною двадцять чотири години на добу. Коли персонажі можуть пожартувати, потрапити в незручну ситуацію й поводитися як звичайні люди, а не як герої реклами дорогих парфумів.

А тепер наш традиційний підрахунок!

Усього на момент читання — 13 розділів.

• 1 розділ отримав 3/5.

• 4 розділи отримали 4/5.

• 8 розділів отримали 5/5.

Середня оцінка — 4,54/5.

Округлюємо до 4,5/5.

І це дуже навіть хороший результат!

Мій вердикт

«Службовий роман» — приємна, легка історія про двох людей, які настільки зайняті роботою, що примудрилися не помітити, як між ними почали зароджуватися почуття.

Тут вистачає смішних ситуацій, романтичних натяків, ревнощів, дружніх підколів і моментів, коли хочеться схопити обох героїв за плечі й добряче струснути.

Книга поки пишеться, тому остаточного вердикту щодо всієї історії я не виношу. Але з того, що вже опубліковано, можу сказати: мені цікаво спостерігати за розвитком цих стосунків.

Тепер хочу дочекатися моменту, коли Лев нарешті перестане просто усвідомлювати свої почуття й почне щось із ними робити.

І, звісно, дуже хочу побачити реакцію Мішель.

Бо щось мені підказує, що дівчинка не збирається так просто здаватися.

Чи рекомендую читати?

Якщо любите службові романи, поступове зближення, адекватних дорослих персонажів, гумор і чоловіків, які довго доходять до очевидного, — однозначно так. А я поки запасуся терпінням і чекатиму продовження, бо, Левику, хлопчику мій, ти вже влип. І цього разу навіть мама не допоможе.

Хоча кого я обманюю? Мама, здається, тільки рада.

Книга: «Службовий роман»
Авторка: Ніка Романова
Оцінка ТипуРецензії: 4,5/5
Статус: книга в процесі написання

А ви любите історії про начальників і підлеглих? Чи для вас службовий роман — це одразу червоний прапорець розміром із корпоративний офіс?