- Чудовий ресторан. Глібе, у тебе відмінний смак.

Компліменти від Рити мені вже піднабридли, але послати її не можу, адже це сестра Антона. Виявляється, та красуня, з якою я його бачив і була Рита. Двоюрідна сестра, котра приїхала з іншого міста, наче в гості. Але так, як вона біля мене крутиться, відчуваю, що в неї є трішки інші плани.

- Так, наш Гліб естет, - сміється партнер, котрий сидить навпроти. - В нього на жінок гарний смак і на вино теж.

Мружу на нього очі. Я помиляюсь, чи Антон не проти, щоб я замутив з його сестрою? Двоє проти одного, так не чесно. 

Вже тиждень Рита наче випадково постійно поруч. То зустрілись на вулиці, то вона завітала до брата на роботу. Сьогодні Антон раптово запропонував повечеряти разом, нарікнувши, що його сестрі самотньо у чужому місті. Я поки що мовчу, але терпець скоро урветься. Не люблю, коли до мене нав'язуються, особливо, коли Антон знає, що я не збираюсь вступати у стосунки. 

- Не перебільшуй, - бурчу на друга.

- Я кажу чисту правду, - занадто награно посміхається. - У тебе гарний смак у всьому. Лише глянути на твій будинок, він чудовий. Сам такий хочу.

- Я не проти глянути, - підхоплює ініціативу брата Рита і впарює в мене ніжний погляд. Вона жує якийсь салат. Напевно на дієті, хоч сама худа, як тріска. - Покажеш мені свій дім, Глібе?

А це вже нахабство чистої води. Я нікого ніколи не запрошую до себе. Не люблю гостей, особливо небажаних. 

Вже збираюсь сказати щось різке і неприємне, щоб відстала, як від моєї грубості Риту рятує дзвінок. Дістаю телефон з кишені піджака, дивлюсь на невідомий номер. Вагаюсь чи підносити, робочий день закінчений і я дуже не люблю, коли турбують ввечері. Але все ж таки відповідаю, краще це, ніж відбиватись від нав'язливої родички мого партнера. Якби вона не була сестрою Антона, вже давно б послав під три чорти.

- Алло, - промовляю.

І це Мія, дівчина, котру я позбавив цнотливості. Я здивований, думав, вона ніколи не подзвонить. Вже тиждень пройшов, як я востаннє її бачив. Тоді її настрій був категоричний і вона вперто відмовлялась зі мною зустрічатись. Що змінилось? Напевно потрібні гроші, це єдине пояснення. 

Поки розмовляю з дівчиною, ловлю на собі уважні погляди двох пар очей. Антон ніколи не схвалював мої походи у готель, завжди казав, що не варто зв'язуватись з повіями і краще знайти собі нормальну дівчину, як усі роблять. Через це з Мією говорю сухо і коротко, щоб не сказати нічого зайвого, не хочеться зараз від Антона слухати нотацій. 

Закінчую розмову і різко встаю.

- Пробачте мені, але з'явились невідкладні справи, - відповідаю на німі запитання, що читаються в очах мого товариства.

- Які ще справи? Ти ж так пізно не працюєш, - дивується Антон і підводиться теж. - Хто це був?

- Це особисте, - ухиляюсь від відповіді і задоволено посміхаюсь. - А вам бажаю провести чудово вечір. До зустрічі.

Киваю Риті, котра дивиться так, наче я тільки що її зрадив. Я не здивуюсь, якщо дівчина вже вважає себе моєю нареченою. Але в них з Антоном нічого не вийде. Я не зустрічаюсь з тими, хто мені не подобається. А от з Мією я з нетерпінням чекаю зустрічі. 

Залишаю ресторан, сідаю в автомобіль і в першу чергу пишу дівчині.

“Зустрінемось через годину біля готелю Чорний діамант”.

Бачу, що повідомлення прочитане, але відповіді немає. Надіюсь, що вона приїде, інакше нащо дзвонила б? В паху ниє лише від згадки про її ніжне тіло. Маю надію, що сьогодні я знову її скоштую.

Заводжу мотор і виїжджаю на дорогу. Ближче до готелю починаю відчувати легке хвилювання. А це мені не притаманне, мене важко вивести на емоції. Навіть коли зустрічаюсь з важливими партнерами, почуваюсь сталевим і байдужим. А ось майбутня зустріч з дівчиною змушує серце прискорити ритм. Зачепила мене цнотлива Мія. 

Біля готелю мене вже чекають. Помічаю її самотню фігуру недалеко від входу і поспішаю до неї. Одягнена у білу блузку і чорну спідницю, з сумочкою на плечі, волосся зав'язане у хвіст. Зараз вона виглядає так, наче влаштовується на роботу, занадто офіційно. Поки наближаюсь, моя уява бурхливо грає і я вже бачу, як зриваю з неї цей одяг.

- Давно чекаєш? - перше, що запитую.

- Ні, я тільки що приїхала, - невпевнено мотає головою. 

- Добре, тоді ходімо, - кладу долоню їй на поперек, натискаю, щоб йшла зі мною в сторону дверей.

- Куди? - лякливо впирається. 

Як мені подобається її невпевненість. Розумію, що саме цього давно хотів. Набридли самозакохані жінки, котрі вважають, що найкращі на світі. 

- У готель, - піднімаю брови, не можу стриматись від посмішки. - Якщо ти приїхала, то чому будемо час гаяти? В номері обсудимо всі деталі.

- А якщо ми не домовимось?

- Думаю, усіх все буде влаштовувати. Грошима я тебе не ображу, не бійся. 

https://booknet.ua/book/mya-prodana-nevinnst-b420714