— Що ти ще від мене хочеш? - дратівливо запитую.

Перетинаю кабінет і сідаю у крісло прямо перед ним. 

— Чому ти злишся? - хмурить брови.

— Бо твої колишні поводяться зверхньо зі звичайними людьми, - фиркаю у відповідь. 

— Забуть про Мері, - каже холодно. Він схиляється наді мною, спершись руками на підлокітники мого крісла. - Я хочу знати, що тобі сказали в лікарні.

— Інстинкт татуся прокинувся, чи що? - кривлю губи.

Його обличчя досить близько і я розглядаю кожну дрібну рису, кожну зморшку. 

— Еліс, я не жартую. Я маю знати, що відбувається з нашою дитиною. Тобі вже сказали стать? Хто це буде? Хлопчик? Дівчинка?

В його очах щира зацікавленість і я, якщо чесно, трохи здивована.

— Максе, строк занадто маленький для визначення статі, - голосно сміюсь. - Треба почекати хоча б декілька місяців. І то я не впевнена, що буду запитувати. Хочу, щоб був сюрприз.

— А може я хочу знати.

— Навіщо? - дивлюсь йому прямо в очі.

— Бо ти носиш мою дитину. Тому я маю право.

— Не маєш, - хитаю головою. - Ми не одружені. Ми навіть не зустрічаємось. Між нами нічого немає лише ділові стосунки. Я сама народжу. Виховуватиму. Це буде лише моя дитина, - обережно прибираю його руки і підводжусь. Він випрямляється, не зводить з мене погляду. - Тому я не зобов'язана тобі звітувати.

— Але при Мері ти не забула нагадати мені, що ти була у лікарні, - дорікає. 

https://booknet.ua/reader/vipadkovo-vagtna-vd-bosa-b460317?c=5139137&p=1