Він не мав права ревнувати. Вона не мала права закохуватися. Але хіба серцю поясниш правила?

Звичайний робочий день. Букет квітів від давнього друга. Усмішка, яку помітив не той чоловік…

Лев Вадимович звик контролювати все: роботу, людей, власні емоції. Але побачивши Мішель із чужими квітами, він раптом забув про всі правила пристойності.

— Знову ваш давній друг? Чи цього разу вже інший?

Одне запитання. Кілька необережних слів. І холодна відповідь жінки, яка не збирається дозволяти керівникові втручатися в її особисте життя.

Та іноді образа штовхає нас на рішення, про які згодом доводиться шкодувати…

Мішель погоджується на вечерю зі Станіславом. Вона намагається бути уважною, усміхатися й поводитися так, ніби все гаразд. Але її думки вперто повертаються до іншого чоловіка.

Чому він не телефонує?
Чому його мовчання так болить?
І чому вона чекає на дзвінок саме від нього?

Станіславові вистачає одного погляду, щоб зрозуміти те, чого сама Мішель так довго не хотіла визнавати.

А вночі, залишившись наодинці зі своїми думками, вона нарешті вимовляє слова, які змінюють усе:

«Я закохалася…»

Але чи може кохання бути щасливим, якщо ти не знаєш, чи відчуваєш щось у відповідь?

І чи наважиться Лев зробити крок назустріч жінці, яку, можливо, сам відштовхує?

❤️ Одинадцятий розділ «Службового роману» — про ревнощі, невимовлені почуття, болючі усвідомлення та кохання, яке більше не виходить приховувати.

А ще — про батьків, які навіть у найсумніший вечір здатні подарувати доньці трохи тепла, мудрості й дуже своєрідних порад про чоловіків.

Чекаємо вечора і насолоджуємося))