Що таке фентезі? Це реальність, трансформована автором у власний текст. Незбагненний Космос, розвиток земних цивілізацій і наук, історичні події, людські долі, природні катаклізми – усе це той ґрунт, на якому пасеться  література. Плюс наш особистий досвід. Будь-яку книгу міряю на себе. Я не шукаю там себе. Якщо я сама не вистрибую собі назустріч з перших сторінок книги, я перестаю її читати. Вона мені не цікава.

З книги Елана Чунту  Моровиця тригери (образи, вчинки, суперечки героїв) атакували активно і, я би сказала, боляче. Чим? Бо це правдиве наше Життя.

Герой (айтишник) потрапляє із сучасності в дохристиянський світ Русі й змушений там подорожувати у пошуках шляху назад. І цей світ, з його давніми язичницькими богами, законами, боротьбою, прошиває героя наново. На початку твору герой – самовпевнений, зарозумілий, бездоганно логічний у висновках, зверхній до простого, примітивного, як на нього. Але ця важка й, часом, надзвичайно болюча дорога додому, врешті-решт стає дорогою до самого себе. Що виносить герой у свій старий, але тепер новий (бо герой змінився) світ?

1.Кохання. Не те, з вічними образами на ніщо, докорами й сльозами. Кохання, за яке сплачено високу ціну “двома жінками”. Спочатку написала я. Та ні  – трьома! Та ні – чотирма! Перші три віддали свої сили і сутність за героя. Четверта, що носила в собі дитя, привела ту (п’яту!), яка відкрила межу між світами.

2.Любов як основу світлого життя. Несподівано герой стає татком світлого духу. І мова не про фізіологію. Про усвідомлення того, як тепло й увага, відповідальність перед силою, яка жертвує собою, і є любов’ю, яка тримає, яка боронить і яка тягне до висоти, де ти сам починаєш випромінювати любов. Інакше стаєш розмінною монетою в руках темних богів (або темних людей у світі чистокровних).

3.Правда – у простоті й щирості, у вмінні бути вдячним. Герой – спеціаліст з кібербезпеки. Він пише коди для захисту серверів від хакерських атак. Він – кращий у цій справі. У світі Наві і Яві це не робить його унікальним. Духи, боги не брешуть. Вони прямолінійні. У них немає людської хитрості – підстави, неочікуваної підлості, дворушності – щодо них самих. Вони – чорно-білі. Темні боги прямим текстом кажуть, що розітнуть твою особисту систему життєпостачання для своїх цілей. У них контракти. Вони також бізнесмени й дослідники. Але вони чесні. А от на зайду їхня норма законів не поширюється. І єдиним кодом безпеки є старий, як світ, код Любові.

4.Жертовність, як плата за життя недозрілого отрока, якого треба ще вчити й вчити. Наш герой – везунчик. Скільки жінок доклало зусиль на його повернення. Оце чоловіче-жіноче... Скільки драм через шалапута, який і розмовляти нормальною мовою не вміє - “розумом скудний”. Єдине, що втішає у цьому ланцюгу жертв, що наші духи здатні до відродження.

5.Усвідомлення ідентичності світів. Герой пише коди для безпеки серверів. Павуча Мати тче свою павутину для безпеки світів.

Багато ще можна аналізувати, порівнювати. Це, справді, цікаво. Та хочу сказати про головне, як на мене. Найщемливіший момент, коли у мить страшної небезпеки герой промовляє єдине знайоме йому заклинання: “Я прошу допомоги у хліба.  Захисти нас, Земле!” Можливо, через те, що тема Рідної землі для мене найважливіша у моїх творах, то я її інтуїтивно відчуваю скрізь, де автор говорить про ідентифікацію, про цінності й про те, що людину може змінити тільки те, що природне, віковічне, що дарує безумовну Любов.

А чого варті імена! Житня Баба, Бажана, Лютава, Павуча мати, Борова Мати... А Лихоманниці... А Пекельниці... І портретів не треба – усе бачиш. Про Моровицю вже мовчу... Темна богиня, якій набридло бути “функцією” (слово автора),  і вона обрала свободу смертної жінки. Іще одна ідея книги – вічна свобода вибору. Овва! Книга про Моровицю, а я так мало про неї сказала. Але гадаю, досить, щоб заохотити до читання. Адже саме вона, своїми страшними стежками, привела героя до... жертовного вівтаря...

А прадавній ритуал наречення нового духа! Це  описано видовищно й зворушливо. І в книзі не один ритуал, у якому – Закон. І він – не порушний. Любов і природний Закон – основа світів.

Дуже раджу читати книгу Елани Чунту “Моровиця” дорослим і підліткам. Я би її, коли б моя воля, і до шкільної програми внесла б.

Дякую автору за таку прекрасну роботу, за такі живі вічні й сучасні образи, за насолоду, печаль і радість.

П.С. Якщо цікаво, у якому образі я вистрибнула на себе, то це Житня Баба. Вона дала перші уроки. Вона відпустила в світ. І вона ж врятувала. Хіба це не доля кожної матері?