Іноді ми закохуємося не в тих, ким люди є насправді, а в тих, ким вони здаються нам. У слова, обіцянки, погляди й моменти, які хочеться зберегти назавжди.

А потім настає мить, коли доводиться запитати себе: я кохала його — чи власну вигадку?

Мабуть, найстрашніше — це не розчаруватися в іншій людині. Найстрашніше — усвідомити, що ти сама створила її образ, сама повірила в нього й сама ж не помітила, як загубилася серед власних ілюзій.

Але що, якщо навіть після того, як правда відкриється, ти все одно не зможеш відпустити людину, якою колись її уявляла?

Саме про це моя книга «Я придумала тебе». ?

Мені дуже цікаво дізнатися вашу думку: ми закохуємося в саму людину чи в те, ким стаємо поруч із нею?

Буду рада вашим думкам у коментарях. ❤️